Глава 4. Таємниця Кабачкової Печери

Глава 4. Таємниця Кабачкової Печери

Бурячок і Картопелька обережно ступили в Кабачкову Печеру. Усередині було прохолодно, а стіни мерехтіли, наче посипані зоряним пилом. Таємничий блиск, про який говорила Морквинка, мерехтів десь у глибині, а разом із ним долинало тихе гудіння, схоже на ніжну пісеньку. Картопелька перебрала насінини в кишені й прошепотіла:

– Бурячку, це Морквинка співає? Чи, може, тут живе якийсь городній привид?

Бурячок поправив капелюшок, який ледь не сповз від його цікавих поглядів по сторонах, і відповів:

– Не бійся, Картопелько. Якщо це Морквинка, ми її знайдемо. А якщо привид... ну, ми ж обдурили Кабачків, обдуримо й привида!

Вони пішли глибше, тримаючись один за одного. Печера виявилася справжнім лабіринтом: стежки вилися, мов кучерява гичка, а на стінах виднілися дивні малюнки – морквинки, кабачки й навіть невідомі овочі з кумедними хвостиками. Раптом попереду щось зашурхотіло, і з темряви вигулькнула маленька фігурка. Це була Гарбузя – кругленька, помаранчева, з кучерявою гичкою, що стирчала, наче корона, і ліхтариком із світлячків у руках.

– Хто сміє вештатися в моїй Печері? – пискнула Гарбузя, наставляючи ліхтарик. – Я – хранителька Сяючого Скарбу, і без мого дозволу ніхто не пройде!

Картопелька здивовано заморгала.

– Гарбузя? Ти ж із сусідньої грядки! Чому ти тут, а не на городі?

Гарбузя гордо розправила гичку.

– Я охороняю Сяючий Скарб! Він не для всіх, тільки для тих, хто гідний. А ви що тут робите?

– Ми шукаємо Морквинку, – пояснив Бурячок. – Вона пішла за Сяючим Скарбом і зникла. Ти її бачила?

Гарбузя задумалася, блимаючи світлячками.

– Бачила. Вона була тут учора, співала свою пісеньку про руду морквинку й питала про Скарб. Я сказала, що він у серці Печери, але туди можна потрапити, тільки склавши три сяючі камінці – червоний, зелений і золотий – на вівтарі. Вона пішла в той тунель, – Гарбузя показала на темний прохід, – але ще не повернулася.

Картопелька занервувала, перебираючи насінини.

– Ой, ще одне випробування? Мої насінини цього не витримають! – Вона зітхнула, але одразу додала: – Хоча, може, я посію їх тут, і виросте цілий загін картопельок!

Бурячок хихикнув і рішуче кивнув.

– Ми впораємося, Гарбузя! Покажи, де шукати ці камінці.

Гарбузя вказала на три місця: червоний камінець лежав у кущах біля входу, зелений ховався в тріщині на стіні, а золотий блищав у маленькій ніші під стелею.

– Але будьте обережні, – додала Гарбузя, хитро примружившись. – У тунелях повно павутиння, а ще там гасає старий Грибєїк. Він не страшний, але любить лоскотати гостей своїми м’якими лапками!

Друзі подякували Гарбузі й рушили до тунелю. Печера гуділа, блискітки на стінах танцювали в світлі їхньої сміливості, а десь попереду, можливо, чекала Морквинка. Чи встигнуть вони знайти камінці й дістатися до Скарбу, перш ніж Грибєїк влаштує свої лоскітливі пустощі?

---