Глава 3. Жарт для Кабачків

Глава 3. Жарт для Кабачків

Бурячок і Картопелька стояли перед двома величезними Кабачками, які перегородили стежку до Печери. Товстун, круглий і блискучий, наче щойно вимитий дощем, гучно реготав, тримаючись за боки. Довгун, довгий і тонкий, як гілка, підстрибував на місці, хихикаючи так, що його зелені вуса гойдалися.

– Ну, давайте, городні гості! – прогримів Товстун. – Розсмішіть нас, і ми пропустимо вас до Печери. Але попереджаємо: наші жарти – найсмішніші в Городі!

Картопелька нервово стиснула насінини в кишені й прошепотіла:

– Бурячку, я вмію тільки садити картоплю, а не жартувати! Що робити?

Бурячок поправив свій капелюшок, гордо розправив гичку й впевнено сказав:

– Не хвилюйся, Картопелько. Ми придумаємо щось таке, що ці Кабачки луснуть від сміху або повипльовують свої насінини!

Він задумався. Кабачкові Брати були відомі своєю любов’ю до жартів, але їхні власні історії про "Капусту, яка заблукала" чи "Огірка, що співав" уже всім набридли. Треба було щось нове й несподіване.

– Слухай, Картопелько, – шепнув Бурячок. – Ти ж завжди носиш насінини. Може, влаштуємо фокус? Вони такого точно не чекали!

Картопелька заморгала, а потім її очі засвітилися.

– Фокус? О, я знаю! Давай я вдам, що насінини чарівні, і налякаємо їх!

Вона швидко та вправно почала натерла насінини в кишені, щоб ті виблискували наче скарб і голосно гукнула:

– О, великі Кабачкові Брати! Хочете побачити справжню городню магію?

Товстун і Довгун перестали сміятися й зацікавлено нахилилися. Про магію вони ще не чули.

– Магію? – пробурмотів Товстун. – Це що, як у старого Гарбуза, який умів світитися вночі?

– Краще! – вигукнула Картопелька, дістаючи з кишені жменю насінин. – Ці насінини можуть викликати... Городнього Дракона!

Бурячок ледь не поперхнувся від здивування, але швидко підіграв:

– Так-так! Один раз ми викликали Дракона, і він з’їв цілу грядку салату за хвилину!

Кабачки округлили очі. Довгун навіть відступив назад, а Товстун почухав свою блискучу голову.

– Дракона? – перепитав він. – А покажіть!

Картопелька хитро підморгнула Бурячку і кинула насінини в повітря. Бурячок миттю зрозумів план і почав махати гичкою, наче чаклує. Насінини виблискували на сонці наче іскри. Картопелька закричала:

– О, чарівні насінини, викличте Дракона! Хрум-хрум, грим-грим! Лети сюди!

Раптом із кущів почувся гучний тріск- хрусь! – це вітер хитнув старе дерево. Кабачкові Брати зойкнули й попадали один на одного, думаючи, що Дракон справді з’явився. Товстун закричав:

– Ой, не треба Дракона! Ми пропустимо вас, тільки не чаклуйте! Ми занадто молоді для драконячого рагу. – мовили кабачки.

Картопелька і Бурячок ледве стримували сміх. Вони гордо пройшли повз Кабачків, які все ще тремтіли від страху.

– Ну ти й вигадниця! – шепнув Бурячок, коли вони наблизилися до темного входу в Кабачкову Печеру.

– А ти гарно махав гичкою! – хихикнула Картопелька. – Але що далі? Печера виглядає моторошно...

Перед ними височіла Печера, з якої долинав дивний, таємничий блиск та тихий шум, наче хтось співав. Чи був це Сяючий Скарб, про який говорила Морквинка? А може, там ховалася нова небезпека? Бурячок поправив капелюшок, Картопелька міцніше стиснула насінини, і вони разом ступили в темряву, готові до нових пригод.