Глава 2. Загадка Часника-Бородача

Глава 2. Загадка Часника-Бородача

Часниковий Ліс зустрів Бурячка і Картопельку густим ароматом часникових пампушок, що лоскотав ніс,  і шелестом велетенського листя. Дерева тут були високі, немов діставали неба, принаймі саме так здавалося друзям,  із гілками, схожими на часникові коси, а під ногами хрустіли сухі лушпиння. Картопелька тремтіла від страху, але намагалася не показувати цього,  лише нервово стискала насінини в кишені.

– Бурячку, а що, як тут живе городній монстр? – прошепотіла вона беручи в руки свої насінини.

– Не бійся, – відповів Бурячок, хоча сам міцніше стиснув гичку. – Ми знайдемо Морквинку, де б вона не була і повернемося додому!

Раптом із-за куща вигулькнув старий Часник-Бородач. Його борода звисала до землі, а очі хитро блищали. Він тримав у руках паличку, схожу на часниковий зубчик.

– Хто сміє турбувати мій ліс? Хай насниться йому борщ! – прогримів Часник, погрозливо махнувши паличкою,, але одразу посміхнувся. – О, Бурячок і Картопелька! Що вас привело в наш ліс? – і лукаво посміхнувся.

– Ми шукаємо Морквинку, – пояснив Бурячок. – Вона пішла за Сяючим Скарбом і зникла. Можливо ти щось знаєш?

Часник-Бородач погладив бороду і хитро примружився.

– Може, знаю, а може, ні. Але спершу розгадайте мою загадку. Якщо впораєтеся, я покажу шлях до Кабачкової Печери, де бачили вашу подругу.

Картопелька зітхнула і подивилась на бурячка:

– Я не люблю загадки! Мої насінини краще за будь-які відповіді.

– Тихо, – шепнув Бурячок. – Давай спробуємо. Якщо не спробуємо то навіщо взагалі сюди йшли. – сказав бурячок насупившись.

Часник прокашлявся і почав:

Я білу шубку маю

Нею зуби прикриваю

Взимку їж мене частенько

Полікую я раденько.

> Хто я?

Бурячок задумався, а Картопелька здивовано заморгала та почала згадувати всіх городніх жителів.

– Це ж ти, Часнику! – вигукнула вона. – Ти в білій шубці та захищаєш від хвороб!

Часник-Бородач зареготав. І здавалося сміх лунає аж до Кабачкової Печери.

– Молодці! Правильно! Морквина справді була тут. Вона питала про Сяючий Скарб, який ховається в Кабачковій Печері. Але туди не так просто потрапити – шлях охороняють Кабачкові Брати.

– А що за Скарб? – спитав Бурячок з зацікавленням.

– Це таємниця, – підморгнув Часник. – Але кажуть, він робить город ще смачнішим і веселішим. Ідіть стежкою праворуч, але бережіться – Кабачкові Брати люблять жартувати!

Друзі подякували Часнику і рушили стежкою. Сонце пробивалося крізь листя, а Картопелька наспівувала:

– Ми знайдемо Морквинку, ми знайдемо Скарб! І влаштуємо бенкет на весь Город!

Та раптом стежку перегородили два величезні Кабачки – брати Товстун і Довгун. Вони сміялися так, що земля тремтіла. Їх сміх лунав так далеко, що навіть відлуння чулося на іншому боці Городу. Товстун був круглий, як гарбуз, а Довгун – тонкий, наче огірок.

– Куди це ви? – прогримів Товстун. – До Печери не пройти, поки не розсмішите нас!

Бурячок і Картопелька переглянулися. Вони знали, що жарти – не їхня сильна сторона, але заради Морквини готові були спробувати. Що ж вони придумають?