Глава 1. Зникнення Морквини

На околиці сільського Городу, де сонце гріло грядки, а бджоли гули наче їх вгостили медом, жили-були овочі. Усі вони були дружні та цікаві, але найбільше виділявся Бурячок та його найкраща подруга Картопелька. Бурячок був круглий, червоний, із кумедним капелюшком із гички, який він називав "моднявою шапкою". Картопелька, пухкенька й усміхнена, любила жартувати і завжди носила в кишені кілька насінин, "про всяк випадок".

Одного похмурого ранку Бурячок прокинувся від дивної тиші. Зазвичай їхня подруга Морквинка, яскрава і струнка, уже співала свою улюблену пісеньку: "Я морквинка, я руда, всіх веселю я без труда!" Але цього разу її голосу не було чути. Бурячок визирнув із грядки, поправив свій улюблений капелюшок і гукнув:

– Картопелько! Щось не так!

Картопелька вистрибнула з-під землі, струшуючи ґрунт із своєї золотистої шкірки.

– Що? Знову дощ на горизонті?

– Та ні, я не про те. Морквинка зникла!

– Як це зникла? Може, пішла на прогулянку до Кабачкової Галявини?

– Ні, – похитав гичкою Бурячок. – Її кошик із вітамінами лежить біля грядки, а вона ж без нього й кроку не зробить.

Друзі оглянули грядку. На землі виднілися маленькі сліди, які вели до Часникового Лісу – найзагадковішого місця в Городі. Ліс був густий, пахучий і трохи лякаючий, адже там жили брати Часники, які любили розповідати страшні історії.

– Треба йти до лісу, – рішуче сказав Бурячок. – Морквинка могла потрапити в біду!

Картопелька закопала частину  своїх насінин під грядкою (щоб не загубити) і кивнула:

– Добре, але спочатку зазирнемо до Цибульки. Вона знає всі плітки на городі, може, й нам щось підкаже.

Цибулька жила на сусідній грядці, в будиночку з золотистого лушпиння. Вона саме розчісувала свої зелені коси, коли друзі постукали.

– Ой, Бурячку, Картопелько, що за шум? – спитала Цибулька, блимаючи своїми пекучими очима.

– Здається, Морквинка пропала! – пояснив Бурячок. – Ти не бачила її?

Цибулька задумалася, а потім ледь не заплакала (як завжди, коли згадувала щось важливе).

– Учора ввечері я чула, як Морквина говорила про Часниковий Ліс. Мовляв, там з’явився якийсь Сяючий Скарб, і вона хотіла його знайти. Але ж це небезпечно!

Картопелька округлила очі.

– Сяючий Скарб? Це що, як мої насінини, тільки блискуче?  І поспіхом полізла в карман шукаючи рукою свої насінини.

– Не знаю, – зітхнула Цибулька. – Але в лісі живе старий Часник-Бородач. Він знає всі таємниці. Ой, тільки будьте обережні – він любить загадки! – сказала цибулька потираючи свої пекучі оченята.

Бурячок і Картопелька обмінялися поглядом. Вони знали, що Часниковий Ліс повний несподіванок, але заради подруги готові були на все. Бурячок поправив свій улюблений капелюшок, Картопелька заспівала веселу пісеньку, і вони рушили до лісу, де на них точно чекали пригоди.