13

Глава 13

Чай розливається по чашках, печиво красиво лежить на тарілці, а я відчуваю, як моє життя перетворюється на сюрреалістичну комедію.

Бабуся Ганна і мій бос Остап Дмитрович сидять поруч, наче давні друзі, а я — на дивані поряд з ним, витримуючи роль "нареченої".

— А ви знаєте, Остапе, — бабуся підносить чашку до губ, — Настя змалечку була особливою дитиною.

— Бабусю, — я зітхаю, — будь ласка, тільки не дитячі історії.

— Ні-ні, мені дуже цікаво, — Остап Дмитрович демонструє найширшу посмішку, на яку тільки здатен. — Я завжди хотів більше дізнатися про дитинство своєї... ко.. ко-ханої.

Він робить особливий наголос на останньому слові, і я під столом стискаю його коліно з усієї сили. Він ледь помітно здригається, але продовжує усміхатися.

— О, вона в п'ять років організувала цілий спектакль для сусідів! — бабуся сяє від гордості. — Написала сценарій, розподілила ролі між іншими дітьми, навіть квитки намалювала!

— Тобто управлінські здібності проявилися ще в дитинстві? — киває Остап Дмитрович, вдумливо жуючи печиво. — Це пояснює її неймовірну ефективність на роботі.

Я знову стискаю його коліно, цього разу ще сильніше.

— А ще вона в дванадцять років сама пошила собі сукню на шкільний концерт! — продовжує бабуся. — Звісно, трохи крива вийшла, але всі були в захваті!

— Навіть не сумніваюся, — Остап підморгує мені. — Наша Настя завжди вирішить проблему самостійно, правда ж, люба?

— Абсолютно, — я натягнуто посміхаюся, намагаючись не стиснути зуби. — Остапе Дмитровичу, може вже час вам... йти?

— Ой, та куди йому йти? — бабуся махає рукою. — Хай залишається на вечерю! Я такий борщ зварила — пальчики оближеш!

Яка вечеря? Зараз лише восьма ранку! Вони всі збожеволіли? Може, Мар'яна розпилила тут якийсь галюциноген, поки тікала?

— Дуже дякую, бабуню, — Остап Дмитрович наголошує на "бабуні" з таким теплом, наче дійсно звертається до рідної людини. — Я мріяв спробувати ваш борщ відтоді, як Настуня мені про нього розповідала.

Настуня?! НАСТУНЯ?!

— Я ніколи не розповідала вам… тобто тобі… про бабусин борщ, — шиплю я крізь посмішку.

— Але ж ти щоразу згадуєш його, коли ми говоримо про родинні обіди, — Остап безтурботно знизує плечима, повертаючись до бабусі. — Знаєте, бабуню, ваша внучка постійно хвалиться своєю талановитою бабусею. Тепер я бачу, що вона навіть применшувала!

Бабуся просто розцвітає від цих слів.

— Який ви чудовий хлопець! — вона лукаво посміхається. — А як ви познайомились? Настя ніколи не розповідала деталей.

— О, це така романтична історія, — Остап театрально зітхає.

Я майже впевнена, що зараз почую щось настільки неймовірно солодке і фальшиве, що в мене розвинеться миттєвий діабет.

— Це сталося під час важливої презентації, — Остап Дмитрович дивиться на мене з неприхованою ніжністю, і якби я не знала правди, то могла б навіть повірити. — Я побачив, як вона впевнено тримається перед директорами, як блискуче відповідає на складні запитання, і зрозумів — це щось особливе.

— А потім він мене звільнив, — додаю я з удаваною веселістю, — бо я працюю бухгалтером і взагалі незрозуміло, що я робила на тій презентації з директорами.

Бабуня шоковано розширює очі.

— Не звільнив, а перевів на вищу посаду, — миттєво виправляє Остап Дмитрович. — Я не міг допустити, щоб ми порушували корпоративні правила про відносини між начальством і підлеглими.

— Ой, який ви благородний! — бабуня захоплено сплескує долонями. — Настуню, чому ти приховувала від мене такого чоловіка?

— Ми хотіли бути впевнені в наших почуттях, — Остап Дмитрович бере мою руку і я клянуся, що ніколи не бачила такого талановитого актора. — Правда ж, кохана?

Я ледве стримуюсь, щоб не скривитись від цього "кохана".

— Так, ми... не хотіли поспішати.

— А пропозицію як ви їй зробили? — бабуня вже повністю занурилась у цю фантастичну історію.

— О, це було... — Остап Дмитрович замислюється на секунду.

— Дуже буденно, — перебиваю я, намагаючись урвати потік фантазій. — На роботі. Під час обіду.

— На роботі? — бабуня виглядає розчарованою. — Так просто?

— Настуня просто соромиться розповісти, — Остап Дмитрович знову перехоплює ініціативу. — Насправді я організував цілий флешмоб із співробітниками. Ми зібрались на даху офісу, де було розкладено пелюстки троянд у формі серця. Коли вона піднялась туди, всі співробітники стояли з табличками, на яких разом було написано "Виходь за мене".

Моя щелепа буквально відвисає.

Це найгірший, найбільш банальний і клішований сценарій освідчення, який тільки можна вигадати!

— І я опустився на одне коліно просто в центрі того серця, — продовжує Остап, переконливо зображуючи закоханість.

— Яка краса! — бабуня витирає уявну сльозу. — Настуню, ти така щаслива!

О так, я просто на сьомому небі від щастя...

— А покажіть мені, як ви цілуєтесь! — раптом вигукує бабуся.

— Що?! — я ледь не давлюсь чаєм.

— Бабуню, ви ставите нас у незручне становище, — Остап Дмитрович удавано ніяковіє, але я бачу, як у куточках його очей танцюють смішинки.

— Ой, та не соромтесь! Я ж не чужа людина! — бабуня наполягає. — Хочу побачити, чи справжні ваші почуття!

Я кидаю на Остапа Дмитровича вбивчий погляд, типу «тільки спробуй відкрити рота в мою сторону», але він лише знизує плечима, ніби кажучи: «Що поробиш?»

— Добре, — кажу я крізь зуби. — Один швидкий поцілунок.

Я нахиляюсь, готова швидко торкнутись його губ і відсторонитись, але Остап Дмитрович має інші плани.

Він раптом обіймає мене, притягуючи ближче, і його губи зустрічаються з моїми в поцілунку, який аж ніяк не можна назвати формальним.

Це не просто дотик — це справжній, глибокий поцілунок, від якого мої коліна слабшають, а в голові з'являється дивне запаморочення.

Коли ми нарешті відриваємось одне від одного, я відчуваю, як пашіють мої щоки. Бабуня аплодує, а Остап дивиться на мене з таким виглядом, ніби щойно виграв важливу партію в шахи.