12

Я не встигаю навіть повернутися до кімнати, як бачу, що бабуся вже відчинила двері до комірчини і щось там шукає.

— Бабусю?..

Вона рішуче дістає стару скакалку зі шкіряними ручками — ще мамину, з часів її спортивного дитинства.

— Так! — бабуся войовничо підіймає скакалку над головою. — Зараз ця панянка дізнається, що таке справжня провінційна мода!

— Бабусю! — я кидаюсь до неї, намагаючись перехопити скакалку. — Ти що робиш?! Ми не можемо просто побити їх!

Хоча я погоджуюсь обома руками та ногами! Вперед, моя бабусю Ганно, принцесо-воїне!

— Хто сказав про биття? — обурюється вона. — Я просто покажу їй, як ми, провінціали, вміємо з вулиці виставляти тих, хто погано поводиться!

Коли ми вриваємося назад у кімнату, Мар'яна якраз тримає в руках мій сірий светр і роздивляється його з таким виразом, ніби знайшла дохлу мишу.

— Цікаво, — каже вона одному зі своїх помічників, — чи повірить хтось, що сучасна дівчина добровільно НОСИТЬ таке в двадцять першому столітті?

— А оце вже занадто! — вигукує бабуся і направляється прямо до неї, розмахуючи скакалкою як батогом. — Віддай светр, модна ти наша!

Мар'яна підіймає голову і завмирає з виразом шоку на обличчі. Коли вона бачить маленьку бабусю, що наближається до неї зі скакалкою, у неї відвисає щелепа.

— Е-е-е... що відбувається? — стилістика робить крок назад, все ще тримаючи светр.

— Що відбувається? — перепитує бабуся, підходячи ближче. — Я скажу тобі, що відбувається! Ти прийшла в наш дім без запрошення, риєшся в речах моєї внучки і ще й насмілюєшся критикувати светр, який я своїми руками в'язала!

— Я тільки виконую свою роботу! — Мар'яна намагається зберегти професійний тон, але в її голосі чути паніку. — Мене найняв Остап!

— А ти знала, що моя внучка дев'ять років займалася художньою гімнастикою? — несподівано запитує бабуся, помахуючи скакалкою.

— Н-ні, — заїкається стилістка. — До чого тут це?

— До того, що вона може зав'язати вузлики на твоїх дизайнерських штанях швидше, ніж ти скажеш "від кутюр"! — бабуся робить різкий рух скакалкою, і Мар'яна з писком відстрибує.

— Бабусю! — я відчайдушно намагаюсь не розсміятися і зберегти серйозний вигляд. — Припини лякати гостей! Просто виштовхай їх до вхідних дверей!

— Яких гостей? — фиркає бабуся. — Я не бачу тут гостей! Бачу лише нахаб, які вдерлися в наш дім і ображають мої в'язальні здібності!

Помічники Мар'яни нервово перезираються і починають потихеньку рухатись до дверей. Один із них примудряється зачепити ліктем мою настільну лампу, і вона з гуркотом падає на підлогу.

— Стояти! — командує бабуся, наче генерал. — Хто ламає — той платить!

— Ми все відшкодуємо, — швидко каже Мар'яна, кидаючи светр на ліжко. — Мабуть, сталося якесь непорозуміння…

— Непорозуміння?! — я нарешті знаходжу свій голос. — Ви вдерлися до мого дому о… — я дивлюсь на годинник, — о сьомій ранку! Риєтесь в моїх речах! Висловлюєте своє "експертне" рішення про мій гардероб! І це ви називаєте непорозумінням?

— Остап не при чому, — виправдовується Мар'яна, поступово відступаючи до дверей. — Ваша бабуся особисто нас впустила...

— Я була в стадії афекту! — бобонить бабуся.

Раптом у коридорі чутно звук відчинення вхідних дверей, і до кімнати заходить Остап з величезним букетом троянд. Його усмішка миттєво згасає, коли він бачить сцену: я стою в піжамі, червона від люті, бабуся погрожує скакалкою, стилістка з асистентами притислися до стіни.

— Доброго ран... — починає він, але я перебиваю

— А ось і головний режисер цієї вистави! — вказую на нього пальцем. — Навіщо ти їх підіслав?

Остап здивовано підіймає брови:

— Настю, я можу пояснити…

— Це я винна, внученько, — несподівано зізнається бабуся, опускаючи скакалку. — Вони подзвонили в двері, сказали, що від Остапа, і я їх впустила. Думала, це якийсь сюрприз для тебе...

— Пані, ви абсолютно не винні, — Остап робить крок у наш бік, посміхаючись до бабусі так чарівно, що я помічаю, як вона миттєво розквітає. — Це я попросив Мар'яну допомогти з образом для Насті. Хотів зробити приємне своїй нареченій.

— Ти ж знаєш, що я не твоя... — починаю я, але швидко замовкаю, згадавши про наше "прикриття".

— Яка чуйність! — захоплено зітхає бабуся, дивлячись на Остапа як на восьме чудо світу. — Такий турботливий наречений!

— І що ця "турбота" принесла? — я схрещую руки на грудях. — Вторгнення в мою кімнату і образи на адресу моїх речей!

— Образи? — Остап спантеличено дивиться на Мар'яну.

Стилістка нервово кашляє і намагається непомітно прослизнути до виходу.

— Стояти! — командує бабуся, знову піднімаючи скакалку. — Розкажи-но, що ти написала про светр моєї внучки!

— Я... е-е-е... можливо, була трохи різкою у висловлюваннях, — мнеться стилістка.

— "Найгірший приклад провінційної моди з часів лихих дев'яностих"? — цитую я. — Це ти називаєш "трохи різкою"?

Остап іронічно присвистує.

— Вау, Мар'яно, а ти точно стиліст, а не літературний критик? — він підморгує мені. — Бо, відверто кажучи, Настя навіть у цій піжамі виглядає приголомшливо. Я навіть не уявляю, наскільки вона затьмарить усіх на прийомі у власному образі.

Я відчуваю, як щоки починають горіти. Остап ніколи не говорив таке у мій бік, і це звучить... дивно приємно.

— Я просто висловила професійну думку, — стилістка намагається зберегти гідність. — Це моя робота!

— Ваша робота — допомагати людям виглядати краще, а не принижувати їх, — відповідає Остап несподівано серйозно. — Вибачте, але думаю, нам доведеться скасувати цю співпрацю.

— Знаєте що, — я роблю глибокий вдих, намагаючись заспокоїтися. — Всі ви зараз підете звідси. Негайно. І я сподіваюсь більше ніколи вас не бачити, пані Мар'яно.

— Але прийом вже завтра! — панічно вигукує жіночка. — Вам потрібна професійна допомога!

— Мені не потрібна допомога від людей, які вважають мене провінціалкою! — відрізаю я. — І я прекрасно можу сама вирішити, що мені одягти!