Як Бобрик-Лихач хотів стати героєм

Оформлення: Уляна Бойко

*****************************

На краю лісу, серед товстих і високих стволів пишних дерев, поблизу широкого дикого поля причаїлося невелике селище бурундуків. Воно було дуже гарне та барвисте. Працелюбні жителі полюбляли розмальовувати свої крихітні будиночки, висаджували у вазончиках квіточки, вирощували дикі ягоди та пшеницю. Цілий рік вони разом з іншими жителями лісу та поля дбайливо доглядали кожну рослинку.

Найулюбленішим заняттям жителів було різьблення по дереву. Візерунчасті стільці, столи, посуд, іграшки бурундучки возили до інших крихітних містечок і там їх обмінювали на корисні предмети чи їжу. Найбільше вони товаришували з польовим поселенням мишей, які вже багато століть вирощували різні сорти пшениці. Бурундучки возили їм меблі, а мишки давали смачну пшеничку. Так і жили всі як величезна дружна сім'я.

І жив у цьому селищі гордий красень бурундук. Звали його Бобрик-Лихач або просто Боб. Він завжди хотів бути першим у всьому та мав заповітну мрію — хотів стати героєм. Бувало, Боб цілими днями, поки всі працювали в лісі та в полі, сидів у старому покинутому перепелиному гнізді, з захопленням читаючи старі книги про подвиги та пригоди легендарних героїв, таких як Мартисян Партисянович, який переміг злого джмеля Жужика, про безстрашного Зубравика, який врятував принцесу Мусіпусіку від огидного й жорстокого бобра Хвостохлопа, та багатьох інших, які прославилися своїми подвигами.

Він усе мріяв, мріяв і мріяв доки не вирішив здійснити подвиг сам. У нього було двоє вірних друзів: боягузливе мишеня Кнопа з величезними круглими вухами й миленькими оченятками та товстий здоровенний бурундук Єшка. Одного чудового сонячного дня Боб зібрав їх усіх у перепелиному гнізді й заявив, що готується стати героєм. Друзі затамували подих і здивовано дивилися на натхненого ідеєю Бобрика. Кнопа відкрив рота й заблимав симпатичними оченятами. Єшка шморгнув носом і несміливо запитав:

— А навіщо тобі бути героєм?

Бобрик зупинився навпроти нього й здивовано вигукнув:

— Як це навіщо?! Ти знаєш, що означає бути героєм?

Єшка зніяковіло похитав головою.

— Ні, — буркнув він, дожовуючи моркву.

— А я знаю, Єшику! Це коли тебе всі люблять, вихваляють і вважають, що ти кращий за всіх!

— А навісцо тобі бути класцим за всіх? — пропищало мишеня.

— Як? — ще більше обурився Бобрик. — Це ж… Це ж… Це ж так ось… Ти такий гарний, всі тебе люблять і вважають найкращим!

— Мене й так люблять, — тихенько сказав Кнопа.

Бобрик примружився, підійшов до мишеняти й, кривлячись, спитав:

—І хто це тебе так любить? А?

Кнопа притис величезні вуха до себе й несміливо сказав:

— Мама, тато, сестлицка, метелик Цепулунцик і… і… як її… е-е-е… муска Іонка.

— Чепурун та Іонка? І все? — хитро запитав Бобрик.

— Так.

— Ось бачиш. Сім’я та парочка друзів, а героя люблять усі! Його поважають, навіть книги про нього пишуть!

Бобрик розвів лапками й глянув на небо захопленими бурундуковими очима.

— І я таким стану, — замріяно сказав він.

Кнопа гриз пальчик, а Єшка й далі шморгав носом і хрумтів морквою. Бобрик глянув на друзів, важко зітхнув і промовив:

— Ех, що з вами говорити. Ви геть далекі від цього.

— Коли ти станес гелоєм, то не будес з нами длузити, — пропищав сумно Кнопа.

— Якщо допоможете стати героєм, то ми завжди будемо дружити! — вигукнув Бобрик, у якого з’явилася нова ідея. — Ви мені допоможете, правда? Ми ж друзі!

Кнопа та Єшка переглянулись, і мишеня пропищало:

— Обов’язково допомоземо, яксцо тобі так хоцеться стати гелоєм!

— От і добре! — радісно підстрибнув Бобрик. — Тоді ти, Єшик, будеш моїми ногами, а ти, Кнопа, — моїми руками.

— Як це ? — здивувався Єшка і глянув на ноги Боба. — У тебе ж свої є.

— Нічого ти не розумієш. Я на тебе сяду, а ти будеш мене возити.

— Е ні-і-і, ми так не домовлялися, — обурився Єшка. — Навіщо мені тебе возити, що сам не можеш ходити?

— Де ти бачив, щоб герой ходив сам? Його завжди хтось возить. А Кнопа носитиме мою зброю.

— Навісцо? — здивувалося мишеня. — Ти сам не змозес?

— О-о-о! Які ви необізнані! Темний ліс! Не добре герою самому тягати за собою зброю. Зброєносець це робить. Так заведено ще нашими пращурами! Дуже важливо дотримуватися всіх правил, — пояснив загадково.

— А-а-а! — протягнули Єшик і Кнопа. — Ну, добре. Якщо так треба, то треба.

Так і вирішили: Бобрик заліз на плечі Єшику, а маленький Кнопа взяв величезну палицю-шпагу героя.

— І куди тепер? — запитав Єшка.

— Потрібно обійти поле, подивитися, чи ворогів немає, — грізно скомандував Бобрик і змахнув лапкою.

— Яких ворогів?! Де?! — злякано зарепетував Єшка й упав на землю, зваливши героя в пилюку мордочкою.