Як Біба і Боба і святий Миколай

Сніг тихенько сідав на підвіконня гуртожитку, коли Біба й Боба саме змагалися, хто швидше з’їсть мандаринку. Біба запихає три одразу, Боба роздягає кожну так, ніби то діамант — вічність! Аж раптом у двері подув такий вітер, що обидві мандаринки Біби вискочили назад від переляку.

— То Миколай! — вигукнув Боба. — Йде перевіряти, хто чемний, а хто… ну, як ти.

— Ей! — обурився Біба. — Я чемний! Просто вибірково.

І тут з коридору почувся глухий туп-туп-туп… ні, то не ельфи. То здавалося, хтось намагається втримати рівновагу на занадто довгій палиці. Двері відчинилися — і в кімнату буквально вкотилося щось червоне, пухнасте й зашаріле.

— Ой-йой-йой, хлопці, а де тут у вас рівна підлога?! — бурмотів Святий Миколай, підіймаючись на ноги. — Ледве не відірвав собі посохом всі подарунки.

Біба шепче Бобі:
— То точно не оригінальний Миколай. Це або дублер, або той, що без репетиції прийшов.

Боба вголос:
— Пане Миколаю, ви що, з даху впали?

Миколай поправив бороду:
— Та де там… Просто ваш гуртожиток — то найскладніша точка маршруту. То двері скриплять, то санчата заносить, то студенти питають, чи я Приват24 поповнюю.

Він розгорнув мішок, дістав записник.

— Так, перевіряємо… Біба — хуліганив?
— Нє-е-е, то наклеп! — відразу кричить Біба. — То експериментальний стиль поведінки!

— Ага… Боба — чемний?
— Ну як вам сказати… — пробурмотів Боба. — Я просто повільний у шкоді.

— Гаразд, — зітхнув Миколай. — Раз ви обидва з потенціалом, подарунки отримаєте, але… з поправкою.

Він дістав перший пакунок.
— Біба, оскільки ти постійно щось губиш — тримай GPS-брелок для шкарпетки. Прикріпи — і ніколи більше не будеш ходити з двома різними.

Другий пакунок:
— А тобі, Бобо, дарую антиковзальні капці. Бо я чув, що ти минулого тижня впав на рівній підлозі, просто задивившись на кота.

— То кіт винен! — одразу сказав Боба.

Поки вони раділи, Миколай вже збирався йти. Але його санчата поїхали без нього — хтось (вгадайте хто) підсипав на сходи мандаринового соку, і тепер вони, мов на льодянках, рвонули вниз.

— Хлопці! — закричав Миколай. — Я ще вернусь! Але ви хоч наступного року підлогу помийте!

— Помиємо! — пообіцяли вони в один голос.

І як тільки двері зачинилися, Біба повернувся до Боби:

— Ти помиєш, правда?

— Нє-а. Ти ж про послух обіцяв.

За вікном засвистів вітер, пролунало десь далеко «хо-хо-хо», а друзі зрозуміли, що зустріли справжнього Миколая.
Ну, або дуже переконливого каскадера.

І мандаринки вони таки доїли. Бо гріх пропадати добру.