Біба і Боба запізнювалися. Це було традицією, ритуалом, і навіть якоюсь внутрішньою місією.
— Бібо, ми маємо встигнути!
— Бобо, ми студенти. Ми ніколи не запізнюємося. Це викладачі приходять раніше!
— Це геніально!
Вони вибігли з гуртожитку й понеслися до політехніки, відчуваючи себе агентами на суперважливому завданні.
— Нам у корпус №3, так? — запитав Боба.
— Ні, в №7.
— А може, в №4?
— Точно не в №2…
— Бібо, я вже не пам’ятаю, куди ми йдемо.
— Головне — вперед, а там розберемося!
І вони рішуче зайшли в корпус №5.
Відредаговано: 13.05.2026