Коли викладач сказав написати статтю про нашу екскурсію, я подумав: "От халепа!" Але потім пригадав, що це був день, коли я ледь не залишився в палаці назавжди, і зрозумів — історія варта розповіді.
Ми прийшли у палац Потоцьких, все було красиво, пафосно і надто багато речей, які можна випадково зламати. Біба поводився як детектив і вирішив роздивлятися картини крізь лупу, хоча я підозрюю, що він просто хотів виглядати круто. Але потім стався інцидент — ваза, падіння, суворий погляд екскурсовода... В той момент я зрозумів, що наші імена можуть увійти в історію, але не так, як ми хотіли.
Але справжній жах почався, коли я загубився. Поки Біба намагався вмовити гіда, що ваза сама захотіла впасти, я пішов шукати туалет. Але замість цього натрапив на довгий коридор, який здавався нескінченним. Я крутився, шукав вихід, і вже майже змирився з тим, що стану новим привидом цього палацу. На щастя, мене знайшла екскурсійна група школярів і вивела до виходу, хоч і з фразами типу: "Дядьку, ви хто?".
Висновок: палац Потоцьких вартий відвідування, але краще не ходити туди без GPS і триматися подалі від Біби, якщо поряд є крихкі предмети!
Відредаговано: 17.05.2026