Хронологія подій у вигляді стендап-виступу

Тут кожен з четвірки розповідає свій фрагмент пригоди дорогою до гуртожитку. Уяви, що вони всі стоять на сцені маленького стендап-клубу при Політеху, по черзі виступають, а глядачі — їхні одногрупники, які вже давно знають, що ця четвірка — ходячий хаос.

Виходить Біба:

— Ну що вам сказати… Сідаємо ми після екскурсії в маршрутку… вірніше, я сідаю, бо тільки я встиг! Впригнув, як герой бойовика, повис на поручні, як коала, і думаю: «Жити буду». А тут — поворот! Я завис у повітрі, а водій як натисне на гальма — я з лицем в рекламний банер: «Шукаєш спокій? Відвідай монастир». Дякую, я вже в маршрутці, мені й тут спокій сниться ночами!

Під гучні оплески виходить Боба:

— А я стою на зупинці, знімаю сторіз, як Біба завис, і думаю: "Контент – наше все". Поки я той момент ловив, бабця мене ловить за куртку і каже: “Синку, не позорся, зайди вже в ту маршрутку!” А я кажу: “Бабцю, я — оператор. Я документую історію львівського транспорту. Це буде курсова!”

Після сміху глядачів на сцену виходить Василь Гуцал з серйозним обличчям:

— Я вам таке скажу… В тій маршрутці тісніше, ніж у нашій комірчині під сходами, де сушим шкарпетки. Всі лізуть, як барани в хлів перед дощем. Я дивлюсь на то все й думаю: “А може, вертатися назад в Карпати? Там, як мінімум, нема людей з рюкзаками більшими, ніж самі люди!”
(пауза)
А ще — відкрив я канапки, бо був голоден. А тут ззаду якийсь голос: “Хлопче, ділишся?” А я кажу: “Як не боїшся домашньої бринзи — тримай!”

Нарешті виходить Толік Львівський — з рукавами закоченими, як справжній батяр:

— Та шо я вам скажу! В тій маршрутці я сі почув як на весіллі — всі потні, тісно, шумно і хтось точно дихає тобі в шию! Я сів біля вікна і подумав: “Толік, то твоя лавочка, тримайся її, як бабця тримаєсь за знижки в аптеці.”
(підморгує)
А коли Біба ледь не звалився на водія, я гукнув: “Пане шофер, беріть його в команду! Буде вам штурман!”
І додам вам: то не маршрутка була — то тренажер виживання. Лиш без поясу безпеки й з запахом цибулі.

Всі четверо виходять на сцену, вклоняються. Біба каже:

— Отакі ми журналісти. Шукали привидів у палаці — а знайшли пригоди в маршрутці.

Боба додає:

— І все задокументовано. І все — на семінар завтра!