Справа про загадкове викрадення ковбаси

Наступного ранку, похмурі після нічного провалу, Біба і Боба пішли в магазин. Там вони придбали стратегічний запас вареників, а також ковбасу, бо, як сказав Боба, “навіщо обмежувати себе лише варениками?”

— Це буде суворо охоронна їжа, — заявив Біба, ставлячи пакунок на кухонну полицю.

Вони навіть придумали систему захисту: обмотали ковбасу ниткою і прив’язали дзвіночок.

— Якщо хтось спробує її взяти, ми почуємо, — гордо сказав Боба.

Настала ніч. У кімнаті панувала тиша, порушувана лише мирним хропінням Боби. Біба, згорнувшись на ліжку, теж задрімав…

І тут пролунав дзенькіт!

Біба миттєво схопився.

— Тривога! Ковбасний злодій!

Боба, ще не розуміючи, що відбувається, впав з ліжка і заплутався у власній ковдрі.

— Де?! Хто?!

Вони кинулися до полиці. Ковбаса… зникла.

— Такого не може бути, — ошелешено прошепотів Біба.

— Вона не могла просто випаруватися! — вигукнув Боба.

Вони кинулися до дверей і вискочили в коридор. Було тихо. Тільки з кімнати старости групи Андрія долинало легке похропування.

— Сліди! — раптом вигукнув Біба.

На підлозі виднілися крихти. Вони вели до кімнати Василя.

— О, ні. Не знову… — застогнав Боба.

— Цього разу ми його точно впіймаємо, — урочисто мовив Біба і рішуче постукав.

Двері відчинилися. Василь стояв у халаті, протираючи очі.

— Ви серйозно? Знову в мене шукаєте?

— Ковбаса, Васю, — похмуро сказав Біба. — Де вона?

— Ви хворі?

Раптом з глибини кімнати долинуло жування.

— Що це? — прошепотів Боба.

Вони обережно заглянули всередину.

Посеред кімнати сидів той самий кіт і методично доїдав ковбасу.

— Я ж казав вам, — зітхнув Василь. — Це не я, це цей пухнастий бандит.

Біба приклав руку до чола.

— Бобо, ми знову програли.

— Але ж ми все одно геніальні?

— Безперечно.

Кіт переможно облизався. Він знав, що вони не зможуть йому завадити.