Розділ 24.

Від нудьги я почала прикидати можливі імена для малюка. Зізнатися чесно, не перевіряла, хлопчик це чи дівчинка. І як узагалі це зрозуміти в драконів? У них має бути щось… додаткове? Чи це видно тільки в людській іпостасі?

Якщо дівчинка, то назвала б якось красиво. Ліонесса. Бароньєтта. Щось точно благородне й елегантне. І щоби постійно фиркала, коли дивилася на свого татуся. Мовляв, начебто обличчя теж шляхетне, але чого ж манер не вистачає цьому верховному магу?!

О, це була б мелодія для моїх вух.

А якщо хлопчик… Тут складніше. Елегантних чоловічих імен мало, та й ті частіше зустрічаються в ельфів. Ну не назвати ж благородного юнака з гострим поглядом і витонченими рисами обличчя Гуннаром! Або Бочкофом! Взагалі не звучить.

Я подивилася на малюка. Може він би хотів смішніші імена? Свейн? Фольке?

Ейрік відсунув чергову гілку, що загороджувала мені шлях, і на душі стало трохи соромно. Я так знущалася з колишнього у своїх думках, що забула, що загалом він людина непогана. Дбав про мене, про малюка свого. Може, не варто зовсім його викидати з нехай і моїх тільки внутрішніх міркувань про ім’я його ж дитини?

Треба б придумати щось таке, що вплітало б самого Ейріка в долю малюка, але при цьому не перетягувало на себе ковдру. Як багато хто називає своїх дітей ім’ям батька. Це ж жахливо незручно! Ні, щось схоже… Щось теж благородне, але трохи інше…

— Нам назустріч ідуть, сховай дракона, — тихо скомандував Ейрік.

Я тут же накрила голову цікавого малюка тканиною. З боку дивно виглядала, звісно, з величезним мішком на грудях. Але що заважає цьому мішку бути моєю дитиною? Просто не драконом.

Назустріч нам ішли мандрівні торговці. У них на поясі висіли шкіряні сумки, з яких стирчали магічні аксесуари, інструменти та інгредієнти зілля. Я змогла відразу кілька рідкісних пучків розгледіти. А якщо відкрити їхні сумки, то й поготів скарб можна знайти.

Торговців було троє. Судячи з вигляду — ніхто з них не служив охоронцем. І як тільки зважилися піти через ліс із такими скарбами без супроводу?

— Доброго дня, подорожні! — крикнув білястий і махнув рукою.

На обличчі його відбилася добродушна усмішка. Коли ми підійшли ближче, я помітила веснянки на його обличчі. Очі здалися спокійними й умиротвореними. У куточках мирно сиділи лапки, що властиві веселунам.

Поруч із ним стояв більший здоровань. Він виглядав більш загрозливо, до того ж із дубиною в лівій руці. Але щедро від’їдене підборіддя і потрійні щоки заперечували фізичну можливість у завданні шкоди. Та й одяг був простий — полотняна сорочка та темні штани. На голові виднівся замалий для його голови капелюх.

Третім торговцем виявилася руда дівчина. Вона невідривно дивилася на мене, трохи нахиливши голову. Прицінювалася. Широка коса спускалася від її плечей прямо до талії.

— І вам доброго дня, — сухо відповів Ейрік.

— Чи не бажаєте купити в нас трави й магічні зілля? Я бачив, як ваша дружина уважно роздивлялася мою сумку. Може, травниця?

— Я не…

Отримала різко ліктем у бік від Ейріка.

— Прошу пробачити, якщо ви визнали нашу увагу нечемною, — вклонився він.

Я стиснула губи, але промовчала. По-перше, я не дружина. По-друге, за ті скарби, що були в їхніх сумках, забагато грошей. У мене таких банально немає! Якщо не брати до уваги виручку за яйця, звісно. Але її я ще формально не отримала.

— Аж ніяк, — усміхнувся балакучий торговець, — я був би радий поторгувати.

— Ми поспішаємо.

— Як шкода, — не відступав білявий. — Якщо раптом вас зацікавить, у нас також є яйця дракона.

Слово спрацювало тригером. Ейрік напружився, рукою потягнувся до мене ззаду — чи то щоби прикрити, чи то інстинктивно, щоби поманити за собою і у втечу. Я міцніше стиснула кошик. На нього вже дивилося щонайменше три пари очей. Дві, без урахування моїх. Торговці знали, що ми несемо. Дракончика не бачили, але от яйця?

— Чи мені варто запитати у вашої матінки? — раптом хижо вискалився торговець. — Принц Ейрік О’Фейрі?

Ейрік сіпнувся сам і потягнув мене за собою в густу гущавину лісу. Вочевидь, він знав тих, з ким ми зустрілися, і зовсім не з хорошого боку. Дивно, адже ніхто із цих торговців не здався мені поганою людиною.

Навіть більше того — усі троє залишилися стояти на місці. Я обернулася, щоб запам’ятати їх краще. Але вони лише стояли й хитро усміхалися. Може ми бігли в пастку? Чи Ейрік тікав від них з іншої причини?

У цей момент дракончик відчув різку зміну настрою і йому це не сподобалося. Він відкинув тканину, виглянув через моє плече й голосно крикнув: «Мама!».

— Дракон говорить! — заволав білявий торговець.

— За ними! — скомандував той, що стояв поруч із ним.

Чудово. Якщо до цього в мене була така розкіш, як вибір злісної сторони, то тепер мене її позбавили. Мені тільки й залишалося, що повністю довіритися Ейріку і сліпо бігти за ним. До порятунку чи до пастки сказати було складно.

Листя і гілки били в обличчя, але мені було все одно. Потрібно було врятувати дракончика, щоб вони не потрапили до рук браконьєрів. А що до нас…