Розділ 23.

Перший час ми мовчки бігли лісом уздовж доріжки. Періодично Ейрік завмирав і прислухався, але крик пугача не повторювався. Тоді ми продовжували біг. Коли вже остаточно вибилися із сил, то пішли гущавиною.

Я зробила щось на кшталт ноші з піджака Ейріка. Перев’язала через шию і в кишеню, що утворилася, поклала дракончика. Він тут же згорнувся і задоволено засопів. З безпеки я все одно притримувала його знизу. У другій руці був кошик.

— Його б теж кудись прилаштувати, — бурчала я собі під ніс.

— Хочеш, я понесу?

— Ні вже, тобі для магії дві руки потрібні. Я вже як-небудь впораюся сама.

Сама з дітьми. Це, звісно, пісня. Моя мама б реготала до сліз, якби почула. Завжди говорила мені, щоб я, боронь мене боже і святий ящеролюд, не принесла додому дитя в спідниці. Що з погляду дівчинки, повністю заритої в книжки, було щонайменше абсурдним.

Тож той факт, що я виконувала роль матері одного народженого і другого… еее, майже? Довело б маман до гикавки.

За кілька годин наш біг став більше схожим на швидкий крок, а то й зовсім прогулянку. Погоні вже за нами, очевидно, не було, і я злегка розслабилася.

— Довго йти до твого маєтку?

Ейрік підняв голову, щоби прикинути час за сонцем. Сідало. Скоро сутінки почнуть кусатися, видимість впаде.

— Сподіваюся, до вечора встигнемо.

Я закусила губу. Тобто в якийсь момент наша затишна прогулянка знову перетвориться на погоню. Чудово.

Я акуратно подивилася в бік Ейріка. Він помітно заспокоївся — брови більше не насуплював, та і звично зціплені від напруги зуби зараз були розслаблені. Висновок — час був дуже вдалий.

— Розкажеш? — я погладила дракончика й подивилася на мага ще раз, уже напряму. — Як так вийшло, що малюк… Твій син?

Йому б ім’я придумати. А то просто незручно — малюк, дракончик. Але це не моя справа.

Не моя ж дитина.

Спочатку Ейрік мовчав. Погляд опустив і глибоко задумався над чимось. Мені хотілося вірити, що над тим, як би мені розповісти абсолютно все. Але із суто жіночої мудрості я не квапила мага.

— Жінки-дракони не можуть виношувати дітей. — Нарешті сказав він. — Цим займаються чоловіки.

Я все-таки не витримала й засміялася. Усе життя мріяла, щоб чоловіки одного разу випробували цю чудову можливість — походити вагітною дев’ять місяців, пройти через пекельні пологи, і потім заволати на всю горлянку: у мене хвостатий! Дракон у сенсі.

Але все виявилося куди прозаїчніше.

— Не знаю, чого ти собі там надумала, — напівжартома, напівображено буркнув Ейрік, — а драконячі яйця — результат магічної синергії. Я не проходив ні через пологи, ні через виношування, як, скажімо, курки.

Той факт, що він щойно порівняв себе з пернатими, зробив для мене ситуацію ще смішнішою. Здається, я реготала, уже навіть не соромлячись.

— Пробач-пробач, курочка-дракон, — я витерла уявну сльозу. — Просто, погодься, не щодня такі одкровення почуєш.

— Ну тут уже як є, — він видав на видиху. — Жінки теж можуть народити, але в них з’являються тільки люди. Не напівдракони.

Цікаво. Я глибоко замислилася. Чи означає це, що самі дракони могли веселитися зі звичайними жінками? І без будь-яких страхів видати свою таємницю, оскільки в місцевих народилися б звичайнісінькі діти.

А потім інша, зовсім раптова думка вразила мою свідомість, від чого я розширила очі до розмірів тарілки й подивилася на Ейріка. Довго. Підозріло.

І трошки перехопило подих.

— А як… з’являються діти? — запитала акуратно. — Не в тому сенсі, як ти їх народжував… Або висиджував… Загалом, не важливо, як з’явилися саме яйця! Як… — Я намагалася показати якісь жести, які виглядали б не настільки непристойно, але виходило паршиво. — Що робити, щоб вони взагалі з’явилися? Чи жінка для цього не потрібна?

Ейрік деякий час ішов у тиші. Усмішка злегка торкнулася його губ. І було в цій усмішці щось таке, від чого моє серце неприємно кольнуло. Навіть стиснулося всередині все.

— Потрібна, — коротко відповів він, але далі вдаватися в подробиці не став.

Якщо слідувати принципам дітей у людей, то потрібно… Кхм, загалом те, що при маленькому дракончику краще не розповідати. І це те, чого ми з Ейріком зовсім не робили. Я коротко подивилася на малюка, що притулився до моїх грудей. Він був плодом кохання мого колишнього та іншої жінки.

Сльози навернулися на очі. Треба терміново змінювати тему.

— А як так вийшло, — голос зрадницьки тремтів, і я прокашлялася, намагаючись позбутися давно забутих почуттів, що раптом нахлинули, — що дракони ховаються?

— Це довга історія із зовсім невеселим кінцем. Розповім щойно доберемося до маєтку, домовилися?

Після цього повисло незручне мовчання.