Розділ 21.

Пролунав оглушливий тріск — із кошика яєць вилетів шматок шкаралупи розміром із мою долоню. Або очі. Бо в той момент очі в мене розплющилися до майже нелюдських розмірів.

— Це що, чорт забирай… — пробурмотіла я і зробила крок у бік кошика.

— Він… — голос Ейріка зривався. — Він вилупився?

Я підійшла ближче, щоби переконатися в очевидному. У бідного Ейріка тепер залишилося лише одне яєчко.

Друге було розбите вщент, а на осколках лежав маленький смарагдовий дракон. Він важко дихав — крихітні блакитні вени розширювалися і звужувалися від кожного руху. Трикутні лускоподібні горби на спині здавалися занадто м’якими. Доторкнешся і як до шкіри. А повинні ж бути кістками.

Чи є взагалі в новонароджених драконів кістки?

— Він підняв голову? — боязко запитав Ейрік, марно визираючи вмістилище кошика за моєю спиною.

— Ні, — я дивилася, як дракончик борсався і бив задніми лапками, але голова продовжувала лежати на місці.

— Погано. Дістань його звідти, тільки бережи шию.

— Що ще мені зробити? — я вигнула брову й подивилася на мага через плече. — Нагадаю, ти хотів розповісти про свій складний шлях і те, як став сектантом.

— Та я не сектант, Марно, — Ейрік закотив очі, — але якщо ти зараз не допоможеш дракону, то він загине.

Я задумалася. Акуратно дістала дракончика, і поклала на підлогу під чітким керівництвом мага.

— Цікаво, а ціна за живого дракона менша, ніж ціна за яйця? — пробурмотіла вголос.

Очі в мага з круглих раптом стали квадратними.

— Ти ж знаєш, що браконьєри роблять із малюками? — одними губами вимовив він.

— Та знаю, знаю, — шумно видихнула, — не збираюся я його віддавати. Ти мені все одно заплатиш більше.

І хитро хмикнула. Очікувала, що Ейрік почне чинити опір або намагатися торгуватися, але той мовчав і дивився на мене… Дивно. Голову на бік нахилив. Не посміхався. Що б це означало?

Тим часом малюк продовжував тихо лежати на місці, а вени роздувалися дедалі більше.

— У нього не розкрилися легені нормально, — зауважив Ейрік, — тобі потрібно допомогти йому.

Варто зазначити, що в мистецтві першої допомоги я загалом мала чималу кількість прогалин, і знання в мене були… На рівні першокласника. Якщо додати до цього ветеринарне мистецтво, то й того менше буде. Я подивилася на малюка-дракончика. Шансів у нього…

— Що робити? — серйозно запитала в мага.

— Відпустити мене, щоб я йому допоміг.

— Ага, зараз, біжу, волосся назад, — фиркнула я у відповідь. — Ти — сектант, поки не доведеш зворотного. Я тобі дракончика просто так не віддам.

— Ти хвилину тому збиралася мені його продати.

І то вірно. Я повернулася до малюка, коли помітила, що щось пішло геть неправильним напрямком. Із приємного зеленого кольору він почав ставати коричневим.

— Ейріку, щось не так, — я вичавила й перевернула дракончика.

Маг мав рацію — його груди не здіймалися, як при диханні в будь-якої живої істоти.

— Розітри йому живіт, хутко, — скомандував Ейрік. — Але обережно, двома пальцями. Усередині в драконів немає кісток при народженні, тому ти фактично чіпаєш його органи.

Не те, що я хотіла б почути, коли життя малюка було в мене в руках, але вибирати не доводилося. Я розтирала йому животик у ділянці, де, як я припускала, мали бути легені. Не допомагало.

— Штучне дихання вмієш робити?

Я косо глянула на мага. Умію. Практикувалася на одному… Відомому красунчику.

Перевернула дракончика й розтулила йому рота двома вказівними пальцями.

— Вдувай повітря як через маленьку трубочку, — давав вказівки Ейрік, — тоненькою цівкою. Ти ж не хочеш розірвати йому легені.

Ой, та щоб Ейріку порожньо було! Я і без нього нервувала до нестями, а він тут ще й жахи під руку розповідає!

Я продовжувала розтирати животик малюкові й почала тоненькою цівкою вдувати повітря. Спершу нічого не допомагало, і я вже хотіла кинутися до Ейріка й розв’язати його — гірше не було б точно. Коли маленьке смарагдове диво з усієї сили чхнуло мені в обличчя.

Дракон почав дихати. Колір повернувся до нього, як і вміння рухатися. Він почав ворушити своїми лапками і видавати тихі кричущі звуки — як маленькі морські котики.

— Вийшло, — я посміхнулася, — Ейріку, вийшло!

Він теж усміхався і дивився на мене із затаєною ніжністю. Навіть ніяково стало від цього. Я відвернулася і знову потягнулася до дракона, щоби погладити його. Малюк вхопився беззубою пащею за мій палець і почав смоктати.

— Він голодний, — уже спокійніше зауважив маг, — його б погодувати.

— А чим годують дракончиків? — я не відводила очей від малюка, що так довірливо присмоктався до мого пальця.

Ейрік мовчав, тож мені довелося повернутися до нього. Він просто… дивився на мене. Виглядав втомленим і виснаженим — волосся налипле на обличчя, очі напівприкриті. Руки явно давно заніміли. Я ще раз подивилася на дракончика і важко видихнула.