9.2

Білосніжні двері із золотою облямівкою були злегка прочинені — мабуть, необережний слуга забув закрити їх за собою. Я озирнулася про всяк випадок — вид відкривався праворуч і ззаду від мене, оскільки самі двері були в кутку. Тобто контролювати доведеться відразу два напрямки.

Або ж… Я підійшла ближче й зазирнула у відчинену щілину. Так і є — принц і Ейрік розмовляли там про щось, але перебували в самій глибині кімнати. Тобто якщо я трохи — зовсім небагато! — прочиню двері, та потягну на себе, то… видно мене буде тільки з боку заднього коридору. А чути все, що всередині, стане, мабуть, ще й краще.

І ні, справа була не тільки в дозвільній цікавості, яка з’їдала мене повністю. У королівському замку я і не була ніколи, і навіть не тішила ілюзії побувати. Але дещо інше мене зачепило. Принц покликав Ейріка на розмову поза моєю присутністю… чому саме?

Тому що вони збиралися обговорювати справи державної важливості, про яку простим смертним знати не слід було? Звучить логічно, ось тільки принц міг тоді спочатку зі мною познайомитися, а потім покликати Ейріка на рандеву.

Куди більш імовірним мені здалося, що в обговоренні буде щось про ті самі яйця і плани мого колишнього на них. І якщо він планував усе ж таки віддати мені кілька тисяч, то я б і слова не сказала, а якщо… ні?

Я прислухалася. 

—… із часів нападів на Вестлінію.

Я насупилася. Нічого собі вони розмови ведуть у розкритій навстіж кімнаті.

— Тому я і не знаю що робити, — голос Ейріка звучав надламано й сумно.

Повисло довге мовчання, яке тільки підтверджувало мої здогадки. Що б вони там не обговорювали, а мій колишній цьому був зовсім не радий. Я зазирнула всередину через щілину — вони обидва сиділи біля столу. Ейрік повісив голову. Принц Вестгейрмунд поруч чухав підборіддя.

— Тобто ти їй правду не хочеш розповідати? — раптом запитав він.

А я аж стиснулася вся. Це кому зараз правду не хочуть говорити? Про кого йдеться?

— Здурів?

Нормальна така манера спілкування з принцом. Ейрік що, у друзях у нього найкращих ходить?

— Мене мати із сім’ї вижене за це. Ні, спершу позбавить усіх привілеїв, забере яйця і заявить, що відтепер усім заправляти буде мій молодший. Це в разі, якщо просто не приб’є Марну.

Мої очі треба було бачити в той момент… Величезні, круглі, перелякано моторошні. Невже маман Ейірка так сильно злилася на те, що я була в житті його сина цілих сім років тому, що за це життя була готова позбавити? Так, а головне, ми ж навіть знайомі не були!

Чи може драма досягла свого піка, й Ейрік усі ці роки просто мріяв і марив про мене. А кинув, бо не хотів тиснути на мене своїми сильними почуттями! Й ось… Усі ці роки… Він клятвено кохав мене, за що його мати шкіру з мене здерти готова, аби тільки, сволота така, перестала псувати життя його синочкові. Я аж мрійливо зітхнула.

— Тоді наклади забуття на дівчинку, відбери яйця і все тут. Вона прокинеться у своєму сараї…

— Таверні, — поправив Ейрік.

— Та хоч де завгодно! Залиш їй пару золотих за моральну шкоду. Вона тільки рада буде. Уяви, прокинулася, а в неї раптом грошей додалося, а про проблеми навіть не чула!

Накласти забуття? Щоб я… Я опустила очі на кошик, що весь цей час притискала до себе. Він хоче забрати мої яйця і залишити в себе? А як же його обіцянки? Як же перевертні?

— Там небезпечно, Весте.

— А тобі не небезпечно, друже? Приставимо їй якогось стражника, щоб наглядав. Тобі б про себе подумати, Ейріку, а не про дівчинку з далекого минулого.

Відповідь свого колишнього я почути не встигла. Повільно позадкувала в бік дальнього кінця коридору. Що б там не вирішив Ейрік, а принц пропонував фактично позбутися мене — якщо не шляхом убивства, то шляхом забуття. І це в мої плани не входило.

Мати принца Вестгейрмунда у ворогах було б справою вкрай невигідною в межах Ельдургії. Тому мені потрібно було або переконати самозакоханого багатія, що я гідна своїх мізків і пам’яті. Або (і особисто я вважала це значно легшим у втіленні) втекти в сусідню Вестлінію. Попросити політичного притулку, розповісти про переслідування принцом.

А вони вже нехай розбираються у своїх… рішеннях і справах.

Я дісталася кінця коридору і знайшла прохід на сходи для прислуги. Там спустилася вниз до кухні. Бажаний вихід був так близько, от тільки біля плити щось готувала та сама служниця, яка так мило про мене піклувалася. На секунду мені навіть стало соромно. Адже я втечу, а її за це покарають — не догледіла гостю.

І все ж, щойно вона відвернулася, я виринула через двері на вулицю. Геть від замку.