Розділ 9.

Ейрік відповів мені нерозуміючим мовчанням. Мовляв, ну так, ми в принца — і що? На що я так само емоційно оглянула свій прикид.

Сукня типової власниці таверни — сорочка, що підкреслює груди, тісний корсет, розшнурований біганиною, фартух, заляпаний у процесі готування. І це я вже не кажу про повсюдні плями пилу, бруду й риби. Запах стояв відповідний. Ось у такому вигляді… Мені треба постати перед самим принцом?

— Ти міг перенести нас у місце простіше? — зашипіла на Ейріка, коли він відвів погляд.

— На тебе відкрили полювання, я тільки дбав про твою безпеку!

— Це були два перевертні, а не тролеві демони, заради всього святого! — я навіть ляснула себе по ногах. — А якби в мене голова заболіла, ти б на край землі стрибнув за квіткою вічного життя?!

— Може і стрибнув би.

І подивився на мене так уважно, що навіть ніяково стало. Рум’янець вкрив щоки, і я відвернулася.

— Скажеш теж, — буркнула собі під ніс.

Нашу розмову перебив дворецький Гюнтер, який у своїй ідеальній поставі ще сильніше нагадував мені про мій неналежний зовнішній вигляд.

— Його Світлість готова вислухати вас, пане Фредрікссон, — проголосив він, — а потім ви зможете приєднатися, пані ееее…

Щось мені підказувало, що дворецький чудово пам’ятав моє ім’я. Просто познущатися вирішив. Я йому допомагати не збиралася. Стояла мовчки, втупившись у красиву люстру.

— Сольберг, — втомлено вимовив Ейрік.

— Так-так, правильно, — відмахнувся дворецький, — ходімо, пане Фредрікссон. За пані Сольберг прийде служниця.

Варто віддати належне моєму колишньому — йшов він неохоче. Подивився на мене недовірливо, уточнив у дворецького, чи так це було необхідно. Але проти наказу принца не попреш, тож… З важким поглядом і таким же, гадаю, серцем Ейрік вийшов із приміщення.

Я залишилася сама. Вкрай ніяково. Не могли швидше прислати мені ту служницю? Чи я маю тут просто ось так… стояти? Не сидіти навіть — тут не було стільців.

Я встигла майже заснути з кошиком у руках, коли служниця все ж з’явилася. Мила рожевощока дівчина вклонилася, уточнила, що правильно знайшла гостю принца (я б теж переплутала себе з кимось іншим), і зголосилася провести мене в кімнату очікування.

— Якщо бажаєте, можу запропонувати вам гостьову сукню, — тактовно запропонувала дівчина. — Не вважайте мої слова зухвалістю, пані.

— Жодних образ, — я посміхнулася, — ви перша, хто зрозумів незручність моєї ситуації. Як ви можете припустити, ні ваш чемний дворецький, ні мій супутник не подумали про… своєрідне становище дівчини на аудієнції в принца.

Служниця розуміюче хмикнула. Мовляв, чоловіки! Що з них узяти.

У названій кімнаті на мене чекав чай і закуски, а за кілька хвилин дівчина принесла простеньку зелену сукню. Вона була акуратного крою і майже ідеально мого розміру. Чи то служниця правильно мій розмір відмітила, чи то мені просто пощастило бути досить… стандартною за мірками місцевої краси.

Єдине, про що не подумала простого вигляду служниця, зарозумілий дворецький і мій колишній — чим займатися під час очікування. Гадаю, аристократки могли ось так статуетками сидіти й нічого не робити, розмірковуючи про щось своє, але я панянка робоча. Я звикла весь час щось робити. І коли чай із закусками було знищено, сукню вивчено вздовж і впоперек, нудьга взяла гору.

Я вирішила трохи… побешкетувати. Тобто вийти зі своєї кімнатки і пройтися вздовж замку. Адже мені ніхто не забороняв цього, чи не так? А якщо запитають, то я просто вийшла в туалет. Про це, до речі, теж ніхто не подумав.

Отже, я йшла назустріч своїм пригодам уздовж палацових коридорів, коли почула до болю знайомий голос Ейріка. Це там була аудієнція в принца?