Розділ 7.

Перевертні могли знайти нас дуже швидко… Якби вони розуміли місто так само добре, як і я. Так, на запах вони орієнтувалися краще — от тільки дорогу теж треба знати.

Я схопила Ейріка за руку і втекла спочатку вздовж ринку по периметру. Там, у найдальшому кутку, стояла торговка Сонечка, яка традиційно по п’ятницях закуповувала рибку. Варто зазначити, що місто наше було вкрай далеким від порту — за добру сотню кілометрів. А тому рибка Сонечці приїжджала відповідної якості.

Її найчастіше скуповували відьми та алхіміки, яким було однаково, жива риба чи тухла. Не однаково було тим, хто поруч із Сонечкою жив, але вона, вертихвістка така, проводила веселі вечори зі старостою села, а тому вигнати її ніхто не міг.

Загалом, не в Сонечці була справа, а в тому, що поруч із нею наш запах міг непогано так збитися.

— Куди дафі? — пробурмотів Ейрік, затиснувши руки обома руками.

О, любий мій колишній, у мене на тебе були такі королівські плани, що твоя блискуча верховна голова й уявити не могла. Загалом, ми могли легко обійтися без цієї процедури, якби не одне але.

Треба ж було якось помститися колишньому за паршиве розставання!

Загалом, кинувши Сонечці кілька мідяків, я схопила одну з риб і почала рясно обмазувати себе й Ейріка. Його особливо, приділивши окрему увагу верхній частині тіла — шиї, вухам.

— Що ти робиш, окаянна?! — заволав він.

— Тут твої потові залози й запах найяскравіший, — повчально відповіла й гарненько змастила жиром шию, «випадково» зачепивши підборіддя. — Ти ж не хочеш, щоб нас знайшли швидше?!

— Жінко, ми б уже були на іншому краю країни, якби не твої вибрики, — благав Ейрік, але чинити опір не став.

По-перше, його яйця все ще були в моїх руках. А по-друге, пізно, як то кажуть, пити настоянку кори селери, коли перевертні вже в погоні. Позбавлятися хвоста треба було.

Гарненько заплутавши переслідувачів, ми побігли в бік моєї таверни манівцями, якими двоє перевертнів не помчали б точно. Дорогою я схопила якийсь папірець, що валявся на підлозі. Чорнило мені начаклує Ейрік.

Сігрід — стара карга, поки відчинить двері, поки почує, що я їй кажу, нас уже й пов’яжуть. Тож я швидко надряпала записку.

Сігрід, я ненадовго поїду в подорож. Залишаю тобі ключі від таверни. Приглянь за нею, будь ласка!

Потім заскрипіла зубами і приписала ще:

Буду боржницею!

Бо стара відьма інакше потім із мене три шкури зняла б. А так… Обійдеться двома.

— Я сподіваюся, усе? — незадоволено пробурчав Ейрік.

Я обгорнула в записку ключі і просунула між тонкою щілиною під дверима відьми. Так зовні ніхто не міг би їх дістати, а вона б одразу помітила, щойно потягнулася б до відвідувачів. Загалом, лист був у цілості і безпеці, тож я повернулася до зовсім нещасного мага.

На нього дивитися було сумно — волосся перемазане, по лобі тече піт, а в очах закарбувалося таке страждання, ніби я його не рибою обмазала, а чимось гіршим. Хихикання я стримала насилу.

— Усе, веди мене, куди планував.

Але старенька доля щосили реготала з нас, обмазаних рибою. Перевертням зовсім не потрібно було нас винюхувати — ми буквально врізалися в них на наступному повороті.