Розділ 6.

Деякий час стояла тиша. Ми теж рухатися не поспішали — без додаткової інформації діяти було необачно. Потрібно було почекати і зрозуміти, де перебував перевертень.

Почувся дзвін кришки каструлі — але не тієї, що містила мій скарб, а тієї, у якій був сьогоднішній суп. Перевертень принюхався.

— Тьху, хіба що на помиї викинути, — пробурчав він.

У мені розбурхалися емоції. Та що цей монстр двометровий собі дозволяє! Чудовий суп! Найсвіжіший помідор, оселедець тільки з моря, а який мед! Бджоли його щойно збирали буквально!

І хоч очі мої стріляли блискавками, та видавати себе через гастрономічні смаки перевертня не хотілося. Я надула щоки й уявила, як пронос, золотуха та інші малоприємні речі вражають цього індивіда. І нехай моє «прокляття» не мало жодної реалізації, а на душі стало легше.

Ейрік торкнувся моїх плечей і прошепотів якесь заклинання — його губи м’яко стикалися під містичні слова. Мені ж це було немов гіпноз якийсь. Відірватися неможливо.

У залі таверни щось гримнуло. Перевертень різко сіпнувся.

— Асгере, ти?

Відповіді не було, і той, що перебував на кухні, чортихнувся. Його кроки почали віддалятися — він вийшов у зал.

— Швидко, — шепнув Ейрік, відчиняючи двері.

Я кинулася до потрібної каструлі, якомога тихіше підняла кришку і витягла яйця назовні. Увесь цей час Ейрік тримав якесь заклинання на дверях, через що перевертень — великий, волохатий і до остраху злісний — не бачив нас по цей бік порога. Зате бачила його я — і нічого доброго в цьому червонувато-фіолетовому погляді не було.

— Задні двері? — безшумно запитав маг.

Я обернулася. Вони в мене в таверні, звісно, були — звідки ж іще виносити сміття і побитий посуд? Але відчинялися, паршиві, з таким диким скрипом, що в сусідньому будинку чутно було. На це потрібно було б накладати заклинання оглушення, що зайняло б непробачно багато часу.

Тож ми так і застигли в задумливій позі — я на підлозі з кошиком у руках, Ейрік поруч, чухаючи підборіддя. У нас буквально було кілька хвилин на роздуми, перш ніж перевертень повернувся б у кухню.

— Ти можеш знову зробити шум? — запитала я, не відриваючи погляду від непроханого гостя в залі.

Він перевіряв під кожним столом, чи не ховаюся я десь.

— Навіщо?

— Ми різко відчинимо двері в цю мить, — пояснила я, пальчиками вказавши на заклинений замок дерев’яної пустунки.

Ейрік почухав підборіддя і кивнув. Я вкотре перевірила вміст кошика, цілісність яєць і підійшла впритул до виходу. За командою «давай» маг мав відволікти перевертня, а я — відчинити двері. І ми б утекли.

Ейрік уже заніс статуетку вище, щоб упустити якраз за перевертнем-велетнем. Він лише вичікував момент, коли той повернеться до кухні, щоб маневр був найефективнішим. Я не дихала — уважно стежила за пересуванням статуетки. Тільки вона здригнеться, як я відчиню двері… Секунда… Ще одна…

— Рунольве, а давно тут магічна завіса на кухні? — Асгер стояв просто перед входом, зі здивуванням розглядаючи пелену, що розділяла його й нас.

— Вона там! — гаркнув перший перевертень і кинувся до кухні.

Здається, двері за ручку ми з Ейріком смикнули одночасно, бо так швидко і з таким диким гуркотом ця дерев’яна зрадниця ще ніколи не билася об стіну.

Задній дворик моєї таверни був, на жаль, квадратним і порожнім з одним єдиним виходом на протилежному боці від будівлі.

Я ледь встигла пробігти кілька метрів, як масивний тупіт пролунав у районі виходу. Ейрік підхопив мене за лікті і з легкістю переніс собі за спину.

— Не проти маленького бардаку? — підморгнув він мені і схрестив якусь руну руками.

Чесне слово, виглядав дуже круто. В Академії я могла годинами спостерігати, як тренувалися маги. Так чих, так пих! І руками якісь жести непристойні показують! А потім усе навколо я-я-як вибухне!

Загалом, видовище неймовірне — рекомендую.

На жаль, однак, для мого одвірка, саме він мав постраждати в нерівній сутичці з магічними силами Ейріка. Пролунав гуркіт і дерев’яна панель обвалилася, перекривши прохід двом перевертням.

— Ремонт коштуватиме щонайменше десяток золотих, — проричала я крізь зуби.

— Я заплачу, — усміхнувся Ейрік і смикнув мене за руку в напрямку виходу з двору.

Двох гігантських перевертнів дерев’яна балка не могла затримати надовго, тож нам і справді не варто було розслаблятися. Ми швидко стрибнули в прохід і побігли лабіринтами міста.

— Звідси є портал переходу до столиці, — почав було бурмотіти Ейрік, коли я осмикнула його на перехресті.

Перш ніж бігти у відомому йому напрямку, потрібно було з’ясувати кілька нюансів.

— Перше, — сказала я і вказівний палець уперед виставила, — ці яйця — мої. Я їх знайшла, я їх сховала, я їх планувала продати.

І, мабуть, саме я привела перевертнів після розмови із Чопорсі. Ай, щоб його перевертні обсіли! Зробив мені нерви! Втім про це Ейріку знати не було потреби.