Розділ 5.

Мене різко смикнули назад, вибивши повітря з легень. Рука міцно затиснула рот. У ніс ударив аромат лікарських трав.

— Видаси звук і ці чарівні чолов’яги познайомлять тебе з лезом, — у саме вухо прошепотів мені Ейрік.

Я прислухалася — двері в таверну тихо відчинилися, але кроки ще не почалися. У нас при вході мостини скрегочуть, тож я б одразу впізнала. Ні, ці невідомі спершу озирнулися, але своєї присутності висловлювати не поспішали. Минула секунда, друга. Може вони пішли?

Я підняла очі на Ейріка. Він стояв, щільно притулившись до мене, буквально вдавлюючи мене своїм тілом у стіну. Я відчула, наскільки справді з ним зіграв час — як змужніло його тіло, як зміцніли м’язи. Мене кинуло в жар від однієї тільки думки, у якій позі ми перебували, і що б подумав будь-який житель нашого містечка, якби застав нас у такому недвозначному становищі.

У якийсь момент я навіть подумала відштовхнути чоловіка — очевидно ж, що в таверну ніхто не зайшов. Так просто — двері відчинили і все.

Як раптом двері в кухню різко відчинилися, вдарившись ручкою об стіну. Ми стояли за кілька сантиметрів від того місця, тепер надійно приховані дерев’яною панеллю. Але якщо непроханому гостю захочеться перевірити це місце…

Мої очі округлилися від жаху, серце билося скаженим птахом у грудях, коли я дивилася очі в очі на Ейріка. Він підняв вказівний палець і притиснув його до своїх губ. Ніби я могла хоч щось сказати з його рукою біля мого обличчя.

Моєю кухнею пролунали масивні кроки. Це був… велетень? Перевертень? Кожен крок віддавав силою і міццю, що я мимоволі здивувалася — як він тільки пройшов сюди, не зробивши жодного звуку?

Утім, якщо це був перевертень, то відповідь була досить очевидною. Він просто пролетів сюди яким-небудь метеликом або проповз мухоловкою. Я вже кількох перевертнів ловила за підгляданням, після чого на дух не переношу всяких комах. Це тільки в казках ці тварюки перетворюються на вовків, а в реальності — на будь-яку нечисть, яка їм на думку спаде.

Кроки пішли в бік кухарської частини, а я раптом задумалася — із чого б гігантському перевертню проникати в мою таверну?

Та ще й так, щоб ніхто не помітив і не почув його присутності?

Ейрік поплескав мене по плечу, привертаючи увагу. Потім вільною рукою зобразив драконячі яйця і знизав плечима — мовляв, де вони лежать?

Я примружилася. Якось зручно виходило, що сюди приперся якийсь гігант, лякає мене, доки великий і сильний супергерой захищає мене й дорогоцінні яйця. А чи не задумав цей супергерой це із самого початку?

Не ту дурепу знайшов, Ейріку.

Я підняла праву руку вгору, очі округлила до розміру тих яєць і виразно показала, що й гадки не маю, де його дорогоцінна гідність поділася. Навіть більше — я спочатку не була впевнена, що той чи то блазень, чи то хворий узагалі мав хоч щось спільне з Ейріком. Але йому про це, звісно, говорити не стала.

Маг закотив очі й за старою доброю звичкою цокнув язиком.

Половиця в іншому кінці кухні здригнулася, звук масивних кроків посилився. До нас хтось наближався — і судячи з різкого тупоту, наближався аж ніяк не з найкращими намірами. Якщо цей гість був запрошеним актором від Ейріка, то той або зовсім мізків позбувся від часів випуску, або не боявся довести мене до інфаркту й бути кинутим до в’язниці за вбивство.

Недовго сидіти довелося б, звісно. За мене навряд чи пару сотень золотих попросили, та й закрили справу через брак доказів.

Але щось у погляді Ейріка підказувало мені, що ситуація дещо трагічніша й сумніша, ніж мені хотілося. Бо якщо це був актор, то небезпека була аж ніяк не справжня. І якщо це так, то чому маг так підтискає губи, чому очі напружено вдивляється в шпарину між дверима і стіною, а піт проступає на лобі?

Усередині якийсь черв’ячок підказував, що справа кепська.

— Її тут немає, — раптом прохрипів низький бас зовсім поруч із нами — по той бік дверей.

Здається, я не дихала. Ейрік, здається, теж.

— Може пішла кудись дівчинка? У магазин або куди вони там ходять. — Відповів йому другий бас, кроки якого я зовсім не чула.

Тобто в мене на кухні двоє перевертнів. Один у справжній формі — судячи з тупоту, другий — чорт зрозумій у чому. Але обидва шукали саме мене. Навряд чи тут є інша «дівчинка».

— І залишила таверну відчиненою? — цокнув йому перший. — Не сміши мене, Асгере. Вона десь тут ховається.

Я все ще не дихала, але вже чітко чула дихання перевертня, яке трохи посвистувало.

— Чуєш, дівчинко? — шепотів він, і я майже впевнилася, що він знав, де я — так близько звучали його слова. — Якщо віддаси мені яйця зараз, то я вб’ю тебе швидко, навіть не помітиш.

Чудові перспективи. Я підняла очі на Ейріка — він щосили дивився на мене і злегка похитував головою, як робив, коли слухав музику в академії. Я раптом подумала, що це непогано відволікає від думки, що два перевертні мріють мене вбити.

— Я перевірю другий поверх, — кинув той, що Асгер.

— Давай.

Потрібно було забиратися звідси, причому швидко. Якби перевертень пообіцяв мені життя в обмін на яйця, я б, можливо, задумалася над таким вибором. Але текст то був інший. І сьогодні ввечері вмирати мені зовсім не хотілося.