Розділ 3.2

Я побігла вниз за дощечкою для нарізки й каменем, з яких побудувала щось між вагами і важелем для перенесення фруктів. Сяк-так затягла статуетку на один бік дощечки, помолилася всім предкам і дідусеві Джонні, після чого з усієї сили стрибнула на другу половину мого механізму.

— Спрацювало! — радісно вигукнула я.

Під силою моєї ваги (вкрай маленької, до речі, я просто сильно стрибнула!) статуетка перелетіла через поручні й полетіла донизу, а тіло Ейріка за інерцією піднялося нагору.

Зовсім скоро я змогла торкнутися його ніг і затягнути на другий поверх.

Ще за пів години я замкнула одні з дверей кімнат, у які й поклала сплячого мага. На вигляд йому стало гірше — він зблід, дихання почастішало, але слабшим не стало. Тож я насамперед вирішила побігти до старої відьми, щоби протиотруту якусь дала йому. Яйця довелося відкласти на потім.

Коробочку з грошима сховала під ганчірками, ще раз перевірила драконячі яйця. Тільки після цього з ключем напереваги вибігла з таверни.

Стара відьма жила на сусідній вулиці. Її будинок давно покосився, від чого всередині доводилося постійно нагинатися. Тому в самої відьми виріс горб із неї зростом, що, однак, не заважало їй за допомогою деяких зіль перетворюватися на красуню і спокушати молодих офіцерів, які проїжджали повз.

Ось тільки на ранок на них чекав низькуватий горбатий сюрприз.

Я постукала в похилені двері.

— Сігрід, відчиняй, це Марна!

І для більшої переконливості штовхнула ногою з усієї сили. Потім довелося стрибати на одному місці із забитим пальчиком.

Двері то ніби з каменю зроблені!

— Та йду я, Марно, що ти кричиш, як очманіла?! — обурилася відьма.

Двері скрипнули, на мене понісся аромат застояних трав.

— Так, а що ти ногами своїми старезними так довго перебираєш, — забурчала я на вході, — у мене там людина отруїлася, допомога твоя потрібна.

Очі Сігрід блиснули, коли вона відчула аромат грошей.

— Що запропонуєш натомість?

Відразу пропонувати золотий не можна було. Ще піди звикне, потім у мене за будь-яку мікстуру в золоті просити почне. А мені ще на свою аптеку потім назбирати!

— Десять срібняків, — випалила я.

— Іди до когось тупішого, Марно.

— Двадцять, — крізь зуби видала я.

— Ти що, дівчинко, зовсім мене за ідіотку тримаєш? Протиотрута? Кому хоч? — тут же примружилася відьма.

Я заштовхнула її всередину будинку й щільно зачинила за собою двері. Потягнула жінку до столу, за яким можна було нормально сісти.

— Пам’ятаєш колишнього мого? — змовницьки прошепотіла я.

Сігрід навряд чи пам’ятала, але у вигляді підтримки впевнено кивнула.

— Явився до мене, — і тут пішла не зовсім чесна правда, — і давай чіплятися. Каже, Марнушечко, любов моя, йдемо, каже, дітей робити!

— Іди ти! — присвиснула стара.

Я з найвпевненішим і найбезчеснішим виглядом кивнула для більшої переконливості.

— Ну а я що, я ж без шлюбу ні-ні, — підняла вказівний палець догори, — тому вирішила йому снодійного підлити, а самій поряд лягти. Завтра прокинеться і під вінець мене поведе.

Відьма задоволено скрикнула й потерла руки. Плітки вона обожнювала. Але я тут же прийняла найтрагічніший вигляд. Подивилася на неї і мало не заплакала.

— Але ось біда, боюся, завтра він не прокинеться…

— Ти що ж, снодійне зробити не змогла чи що? — здивувалася Сігрід. — Найпростіше ж, Марно!

— Змогла, але я б не підсунула йому в такому вигляді. Я… модернізувала зілля.

І тут пішла правдива частина.

Я просто переказала відьмі весь список інгредієнтів, які перемішала в одному казані. Та цокнула язиком.

— Хто ж вапняковий пил-то кладе, ух, дурепа! — і замахнулася жартома. — Гаразд, п’ятдесят срібняків і врятую я твого плюгавого. Хоч не вовкулак?

— Теж травник, — майже збрехала я.

Адже Ейрік проходив травництво в Академії. Вважай, став травником!

Сігрід швидко щось зварила у своєму казані, дала закипіти і присипала якоюсь пудрою. Потім великим ополоником залила в склянку, погано зроблену склодувом, і вручила мені.

Не виливалося і добре.

— Тримай, і потім пиши своїй бабці, — удавано змахнула сльозу Сігрід.

Ага, ця стара вже мріяла дістатися до моєї таверни і відкрити там свою аптеку. Знаю я ці сльози радості за інших.

Я вручила відьмі плату, намагаючись не світити своїми монетами — щоб золотого не побачила, а потім швидко побігла назад.

Ейрік виглядав істотно гірше — мішки під очима, посинілі губи. Мабуть, добре, що я вирішила спочатку до старої збігати, а потім уже вирушити на продаж яєць. А то потім би відкуповувалася від варти за вбивство верховного мага. От усі гроші б і пішли на одне тільки це.