Розділ 3.

Скільки мені за це просити? Я ж і гадки не мала, скільки зараз коштують зілля третього порядку. Скажу за рахунок закладу — буде підозріло. Скажу багато — вважатиме мене скнарою. Що з усіх зол здалося мені нормальним.

Я знизала плечима і видала.

— З тебе три золотих.

Ейрік вихопив склянку і випив вміст до дна. На стіл кинув три монети, від яких у мене дух перехопило.

Зазвичай у таверні й одного золотого не побачиш — суцільні срібники.

— Піднімай собі ціни, Марно, у столичних тавернах уже давно п’ять беруть.

П’ять золотих?!

— Так то ж у столичних, — незграбно посміялася я і тремтячими руками потягнулася за монетами.

Кинула їх у захисну скриньку з грошима й запечатала так, як зазвичай робила перед виходом із таверни. Міцно. Надійно. Щоб тільки власник моєї крові відкрити міг.

Ейрік встав зі стільця, руки поставив у вигляді башточки біля грудей. Може це сприяло пошуку? Я із цікавістю спостерігала за його потугами, а сама думала — скільки ж часу знадобиться зіллю, щоб його вирубати? І як мені потім цю купу м’язів і два метри зросту затягнути на другий поверх таверни?

— Яйця… — прошепотів Ейрік.

Очі заплющив, насупився, на лобі проступив піт. Щось тут не гаразд. Не має бути такої реакції на сонну траву!

—… дракона, — з якимось дивним шипінням вирвалося з мага, перш ніж його ноги підкосилися, і він упав непритомний на підлогу.

— Ейрік? — тихо покликала я, щоб упевнитися, що він справді спить.

Відповіді не було.

Тоді я перемахнула через стійку й підійшла ближче. Перевірила дихання і серцебиття. Слабке, не схоже на сонне. А тіло було гаряче як під час лихоманки.

— Бодай тебе чорти вхопили, Ейріку, ти так і помреш на моїх руках, — вилаялася крізь зуби.

Потрібно було терміново виводити зілля з його організму, от тільки як? Протиотрути і відповідні трави проходять на четвертому курсі, а я навчання кинула на другому!

Вирішила розбиратися з проблемами в міру їх надходження. І перша була — тлінне тіло посеред моєї таверни. Якщо королівська варта побачить, то мене відразу пов’яжуть за замах на вбивство. Ще й із мотивом — колишній! Помста за розірвані стосунки!

От і звалився на мою голову, індик доморощений!

Я притягла з кухні велике полотно тканини, поклала поруч із тілом Ейріка. З третьої спроби змогла перевернути його на тканину.

— Так, пів справи зроблено, — видихнула і стерла піт із чола.

Тепер потрібно було затягнути його на другий поверх в одну з кімнат.

Груба сила не допомогла. Двадцять хвилин я пихтіла над тілом Ейріка, але змогла його просунути тільки на метр ближче до сходів. Про те, як його в такому стані піднімати нагору, думати не хотілося.

Ні, потрібно було діяти розумніше.

З комори я вивудила мотузку, яку перекинула через перекладину на другому поверсі. Один її край прив’язала до торбинки з магом, інший потрібно було зв’язати із чимось важким.

Оглянула таверну — старі шафи, дубові столи. Усі важкі, от тільки для потрібного мені ефекту їх треба було підняти на другий поверх, а я б таке не змогла.

— Фігура Старого Джонні! — вигукнула самій собі й підстрибом помчала на другий поверх.

Там із металу та підручних засобів було зліплено погруддя мого дідуся. Він мав бути величним і шляхетним — на кшталт тих, що стоять у королівському замку або в багатих аристократів. Але з-під рук місцевого алкоголічно налаштованого художника вийшла радше карикатура на ведмедя, що переїв меду, із цапиною бородою.

Загалом, страшна фігурка, яку я давно мріяла викинути, та руки не доходили. Ось знайшовся привід застосувати її для благородної, так би мовити, справи.

Я прив’язала один із кінців до цього витвору мистецтва і скинула його з тумби. Пролунав гуркіт, мотузка натягнулася, але тіло тільки злегка піднялося ближче до сходів.

Треба було скинути статуетку із самого другого поверху.

Але от біда — грубої сили мені, як і раніше, не вистачало. На відміну від кмітливості.