Розділ 2.

Першою моєю реакцією був погляд трохи нижче рівня очей, де, ймовірно, і було втрачено його гідність. Ейрік завжди був козлом рідкісним, от тільки біда — совість його із цього приводу ніколи не мучила.

— Ти вирішив прийти із цією претензією через сім років після наших стосунків? — і брови так характерно витягнула, щоби показати глибину власної образи.

Ну до чого ж нахаба! І не те щоб я його тримала в шорах — неправда! Він був найкращим магом королівської академії, тоді як я — травниця, вкрай середня на курсі. Уже хто-хто, а я точно не могла його контролювати.

Тому встала в дуже впевнену позу й руки схрестила на грудях.

— Марно, ти зараз серйозно? — він закотив очі. — До чого тут наші стосунки й мої яйця?

Я почекала хвилину, щоб до нього дійшло.

Ми зустрічалися зовсім не довго — трохи більше ніж тиждень, протягом якого я дивилася на нього широко розкритими закоханими очима. Їй-богу, дурна-молода була. Скажи він мені тоді випити жаб’ячого розчину, я б випила! І навіть би не подумала, що бородавки потім рік лікувати!

— Я про драконячі яйця, — ніяково прокашлявся Ейрік.

— А… — з розумінням протягнула я.

Не на ту напав.

— Гадки не маю, про що ти, — знизала плечима, схопила рушник зі стійки й почала старанно натирати потьмянілий келих.

Виходило паршиво, та й робити я це особливо не вміла — хто взагалі натирає посуд у таверні, де тільки гноми з перевертнями і веселяться? І парочку прилітних птахів. Верхівкою вершків суспільства У Старого Джонні був високоповажний синьйор Блискурчоф, ельф шляхетного, але збіднілого роду. Ми з ним іноді перемовлялися на тему поєднання трав і простої магії, але на більш філософські теми настільки високородний відвідувач розмовляти зі мною відмовлявся. Щоправда, дуже ввічливо.

— Я ж бачив, як блазень забіг сюди, — загарчав Ейрік, — з кошиком таким плетеним!

— Може, він забіг до матінки Жожо? — припустила я з майже щирим виразом обличчя. — Туди більш імовірно забігають із кошиками, знаєш, ніж у таверну.

Прекрасні сірі очі мага зловісно блиснули, від чого я відвела погляд. По-перше, і всередині то все вирувало, сердечко стукало як скажене. Скільки мільйонів разів я уявляла нашу зустріч знову! Й аж ніяк не вранці в таверні, де я ледь очі розплющила й натираю склянку! По-друге, я знала, що Ейрік міг легко і швидко знайти ті самі яйця.

Силою. Навіюванням. Я значно поступалася йому в усьому… Крім знань моїх трав.

— Хочеш, зроблю тобі зілля пошуку? — ненав’язливо запропонувала я. — Вип’єш і знатимеш напрямок своїх пошуків.

Ейрік подивився на мене з хвилину з відвертою підозрою. Мовляв, скільки ще правди мені наговорить ця рудоволоса дівчинка, обличчя у веснянках? Я продовжувала впевнено дихати на склянку гарячою парою, щоби потім протирати рушником.

До речі, був прогрес. Тепер на тлі сотні потьмянілих келихів у мене був один середнього ступеня прозорості.

Ейрік раптом важко видихнув і майже впав на барний стілець перед стійкою.

— Давай, — мляво кинув він і сів переді мною.

Уже не знаю, чи справді він повірив у мої казки про зілля пошуку — це ж магія третього порядку, а я на четвертому рівні зависла — але Ейрік чесно чекав, коли замовлена ним настоянка опиниться перед ним.

А я чесно почала готувати! Тільки не зілля пошуку, звісно, а щось зовсім інше. Але діяти треба було обережно — Ейрік, може, і відірвався на свої сумні думки про загублені яйця, але точно відчує недобре, якщо замість порошку місячного каменю я додам корінь беладони. Тож створювала зілля із суміші потрібних і непотрібних інгредієнтів, щиро сподіваючись, що це спрацює і Ейрік забуде про ті кляті яйця.

— Навіщо вони тобі взагалі? — ніби ненароком поцікавилася, поки намагалася розштовхати вапняковий камінь — він мав зійти за місячний.

— Краще, щоби потрапили в лапи браконьєрів? — Ейрік витягнувся. — Ти знаєш, скільки зараз віддають за драконячі яйця?

— Я тримаю маленьку таверну, — тактовно нагадала йому, — очевидно, що не знаю.

— Три тисячі золотих за одне.

Вважаю верхом героїзму те, що я втримала майже всі емоції під контролем. Лише легкий кашель вирвався з грудей.

Три тисячі золотих… Це ж… Шість тисяч за пару! Та моя таверна разом із моїм будинком і накопиченнями коштують менше! Шести тисяч мені вистачить, щоб найняти працівників на рік, а самій повернутися в Академію і закінчити навчання! Та що там! Я за такі гроші самого ректора змушу мене навчати!

Я рвала пучок рути, а в голові вже лунав дзвін монет.

— Чого вони тільки не зроблять за гроші, — вилаявся Ейрік.

Браконьєри — це, звісно, погано. Вони вирощують дракончиків, щоби потім продавати їх у рабство, де нерідко малюки гинуть у жахливих умовах. Але… Це ж не моя справа ловити браконьєрів, правда? А ось таких ось магів.

Моя справа — продати яйця і шикувати на гроші, що залишаться.

— Щось довго ти готуєш зілля пошуку, — відчув недобре Ейрік.

Я посміхнулася майже лагідно.