[51 (ІІ)] Щось сорок сьоме. Меч Халазюк (продовження)

ЩОСЬ СОРОК СЬОМЕ. Меч Халазюк (продовження)

Так закінчив сказання пустельник Амбрось Хрєнов, якого Мгобокбекбе подумки назвав Сьомим Розповідачем.

– Своєрідна легенда, семишарова; складається із семи історій, вкладених одна в одну, і нагадує матрьошку, най її равлик копне, – заговорив потім Лицар Пивної Кружки, гладячи чорну козу з білою мордою, яку господар назвав Козеттою.

Після сказав, що з неї (не з кози, а з легенди) він почерпнув нові й цікаві для себе інформації. Наприклад, про те, що засновником Терентопської держави був син Київського князя Володимира Красне Сонечко Терентій Топір. Гіпотезу, що Те­рентопське князівство засноване незаконнонародженим сином Володимира Київського, кілька років тому висунув те­рентопський історик Юлій Акакійович Засунь-Огли, про це пи­салося в журналі «Аспекти історії», пригадав Мгоцько, але цей професор чесно зізнався, що така гіпотеза навіяна йому снови­дінням, як і деякі інші його історичні гіпотези.

– Може, він, як і я, чув у дитинстві цю семишарову легенду, але забув, а сновидіння йому цей факт нагадало, – припустив пустельник Хрєнов.

– Мекеке, – зауважила Козетта.

– Може бути, – кивнув лицар Мгоцько. – А на мене ця ле­генда, най її равлик копне, навіяла нову гіпотезу про походження назви нашої краї­ни.

Існує, продовжував він, дві гіпотези про походження назви. Згідно з однією з них, слово Терентопія походить від украї­нського слова «терен» – у значенні «колюча рослина, з плодів якої роблять те­рнівку, і про котру співається в українській народній пісні: "Цвіте терен, цвіте рясно, та й цвіт опадає..."» – і російського слова «топь» (українською «драговина»). Мовляв, переселенці з Великого Світу виявили в цій місцевості, крім іншого, тернові зарості й драговини боліт, от і дали таку назву. Взагалі й боліт у цій країні небагато й терен не переважає над іншими росли­нами, але так буває, що в назву території по­трапляє навіть те, чого на цій території дуже мало. Наприклад, у Гренландії бага­то снігу й льоду, і майже немає зелені. Але на­звали її саме Гренландією, тобто Зеленою Країною, тому що ісландці, що припливли туди в десятому столітті – Ейрик Ру­дий із колекти­вом – яку-ніяку зелень побачили (напевно, був розпал літа). А Канаду, теж країну північну, вони ж назвали Вино­градною Країною, але ця назва не прижилася.

Друга гіпотеза про назву Терентопія, продовжував начита­ний Лицар Пивної Кружки, говорить, що походить вона від українського ж «терен», але в значенні «місцевість, територія», і грецького «топос», що означає по суті те ж саме.

А ця семи­шарова легенда навела, мовляв, його, Мгоцька, на нову, третю гіпотезу: що назва Те­рентопія походить від імені Терентія Топора, першого тутешньо­го правителя. Може, спочатку країна називалася Терентіє­топорією, але згодом, для зручної вимови, з назви випали п'ять лі­тер. Так буває. Наприклад, на одній вулиці в Москві у сімнадцятому сторіччі зупинялися українці – геть­манські посланці, а оскільки москалі тоді називали Україну Малоросією, то через те вулиця стала називатися Малоросєйкою. Але згодом із назви випали деякі літери, і тепер це вулиця Маросєйка. От і з Терентієтопорією, мовляв, могло бути так само.

– Така гіпотеза виглядає дуже переконливо, – оцінив Річард Левове Копито.

– Мекеке, – підтвердила Козетта.

– Згодний, – підтакнув пустельник Хрєнов. – До речі, на королівському гербі, що дійшов із глибини часів, зображено білу сокиру в чорному полі. Може, вона символізує прізвисько першого тутешнього князя, персонажа легенди...

Отже, відпочивши, перекусивши, насолодившись живопи­сом із поезією, записавши цікаву легенду й із задоволенням побазікавши, лицар Мгоцько з Річардом Левове Копито подяку­вали пустельникові за гостинність і покинули його хижу.

* * *

За півгодини вони вже були в місті Безбаштовому Замку.

Цікаво, що на відміну від інших терентопських міст, де дійсно є замки, або безпосередньо в місті, або в його околицях, у Безбаштовому Замку, а також його околицях, замку немає, і не було, ні з баштами, ні безбаштового. Питання: звідки ж узя­вся замок у назві? Це питання настільки інтригує жителів міста, що навіть на гербі Безбаштового Замку зображено чорний знак питання в жовтому полі. І центральний міський майдан називається майданом Питання. І пам'ятник на цьому майдані виглядає тривимі­рним знаком питання з листів алюмінію. На жаль, предки не зали­шили відповіді.

Взагалі, топонімічні назви часто ставлять людей у глухий кут. Ти, безцінний читачу, взявши мапу тієї місцевості, в якій сам проживаєш, напевно виявиш на ній такі назви населених пунктів, рік і т.д., що подивуєшся: як така назва могла виникнути і що, взагалі, вона означає?!

От, наприклад, одне з міст у Терентопії називається Вухатий Міхур. Питання: чому Міхур і чому Вухатий? Предки пояснень щодо цього знов-таки не зали­шили. Або взяти хоч місто Харків (як най­ближче до чарівних Державних Дверей місто Великого Світу): теж неясно – звідки й коли взялася така назва, і що вона від початку означала; є різні гіпотези, але достоту цього не знає ніхто. Деякі назви можуть уводити в оману. Наприклад, можна помилково подумати, що назва міста Херсон у дещо нецензурній формі означає безсоння. А назва міста Мелітополь – заклик до подрібнення дерева. Насправді назва Херсон походить від давньогрецького «херсонесоса», що означає «берег»; а Мелітополь у перекладі з грецької означає Медове місто. (До слова, Херсоном звуть одного з легендарних лицарів, персонажа середньовічних лицарських повістей «Херсон та Калімбера. Лицарська повість, оспівана бардом Октавієм Скальдом у присутності короля Річарда Левове Серце в XI столітті» і «Історія про славного лицаря Поліціона, єгипетського царевича, і прекрасну королівну Мілітину, і про сина їхнього, дивного в героях Херсона, і про прекрасну царівну Калімберу». Але українське місто назване не на честь того лицаря.)