[50] Щось тринадцяте. Марновірство

ЩОСЬ ТРИНАДЦЯТЕ. Марновірство

– Аґону донь уссіс ву денаґез альгару, ну день фару заміст вус марістон ульбру, фускез ву броль, там бредаґез мупретон ден ґуль густ, даґездаґез ну крупісфост бардуннофліст ну ґру.

Франсуа Рабле, «Ґарґантюа та Пантаґрюель».

– Трока мовоузус, карґо, карґо, карґо.

– Карґо, карґо, карґо, вільянда пар корбо, карґо...

– Боскос тромульдо боскос.

Вільям Шекспір, «Кінець діло хвалить».

Птр.. р.. інґ – твінґ – твенґ – прут – трут… Трут – прут…  – тр. а. е. і. о. у – твенґ… – трут… прут…  – Тілі-тілі,  тілі-тілі,  тілі-тілі… –  Далі-тілі, делі-тілі, – ділі-тілі, – далі-пілі, – дулі-пілі – прут-трут – кріш-креш-краш. – Тілі-тілі, тілі-тілі, тілі-тілі – гам – там – трам… – трут-прут – прут-трут.

Лоренс Стерн, «Трістрам Шенді».

– Кра кра тріф траф сґнієфлет

Канатаута ріоґна.

Карло Ґоцці, «Король-олень».

– Тара, бара, мара, деларжан!

Пуру, буру, туру, акерман!

Бендер, кардаш,

Дюпень, мар’яж,

Йок пшик, йок пшик.

Грицько Основ'яненко, «Сватання на Гончарівці».

– кумара!

Ніх, ніх заполам бада,

Ешохомо лаваса шиббада,

кумара!

Олександр Вельтман, «Серце й думка».

дзін аха дзін аха бобобо Туао оахііі хіі хіі хєбум ієха ієхо

Трістан Тцара, «Перша небесна пригода пана Антипірина».

ре мікі мікі мікі

шанґ танґ

лілє люліт лілят лінґ

оелят

Ґео Шкурупій, «Ляля».

– Гм! Гм! Гм! Макекембе-ла-моту-ма-моту-ма!

Майк Йогансен, «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших».

– Руа рєо кіо лау коні фіу пєу боу. Мис. Мис. Мис.

Даниїл Хармс, «Помста».

«Варза ґракка, Марлаґраме, о террарма вава марваґріста демоґорґон!»… «Варза ґракка, Мальґріме!... О терра марвіна ґрудумагістерра Білзебуб!»

Джон Б. Прістлі, «31 червня». 

Будь-який день будь-якого року.

Існує марновірство, мовляв, число 13 спричинює неприємності та невдачі. Автор Терентопських хронік, то пак твій, безцінний читачу, покірний слуга не бажає, зрозуміло, писати невдалих розділів, тому, піддавшись марновірству, тринадцятий, не встигнувши як слід і розпочати, про всяк випадок одразу закінчує, щоб швидше перейти до чотирнадцятого. Тож цей розділ, тобто щось тринадцяте, можна вважати не тільки найкоротшим у цьому, так би мовити, епосі, але й доволі беззмістовним. Тому в якості епіграфів до нього й підібрані беззмістовні ж (незрозумілі) цитати із творів класиків.

Автор знову назвав себе «покірним слугою» читача. Про всяк випадок, Автор додає, що читач не повинен ці слова розуміти буквально. Щоб читачеві не надумалося наказувати Авторові: «А ну, мій покірний слуго, почисти мої черевики», або «А ну, мій покірний слуго, збігай у магазин і купи мені пива». У цьому випадку Автор стане в горду позу і зневажливо вигукне: «Сам чисть і сам бігай! Бач, який хазяїн вишукався! Хоч я і називаю себе для красного слівця твоїм покірним слугою, насправді я нічиїм слугою не є! Я вільна незалежна людина, роблю те, що сам вважаю за потрібне, і ніхто, зокрема навіть читач, не сміє мені наказувати!»