[49] Щось тридцять сьоме. Непросихаючі громадянки

ЩОСЬ ТРИДЦЯТЬ СЬОМЕ. Непросихаючі громадянки

Він бачив, як з позад осоки випливала русалка, миготіла спина й нога, опукла, пружна, уся створена із блиску й трепету.

Микола Гоголь, «Вій».

19 жовтня 1995 року.

«І знов дорога... Сонце... Вітер... І знов вони живуть в путі.

Копита знову топчуть землю. Шемрить сухих листків мотив,

І гілки тикають в забрала, в доспіхи, бій дають щитам...

Такий уділ доспіхоносців. Не ниють Юрій і Абрам.

Глядь – на шляху село ізнову, з іменням сміховинним Щось.

Тамтешню опитали людність – яйця дракона не найшлось.

Недовго погостивши в Щосі, Абрам і Юрій – знову в путь,

Куди їх кличе довг героїв, бо в героїзмі їхня суть»...

(– Тпру! – кричить Авторові Ліва півкуля його головного мозку. – Це ще що таке! Викладав-викладав прозою й раптом у графоманське рифмоплетство вдарився! Геть рифманувся! Знову випендрюєшся?

– Справа в тому, – став пояснювати Автор, – що в цьому розділі буде епізод з мандрівок лицаря Юрія Капітального й герцога Абрама, а мандрівки цієї пари напівкруглостолових лицарів уже описані терентопським поетом Франческо Губанедурським у його поемі «Без відриву від сідла, або Поема мандрівок».

Після закінчення Великої Яєчної Експедиції цей поет зустрівся зі згаданими лицарями, докладненько розпитав їх про пошуки драконячого яйця та, з їхньої згоди, написав про це поему.

Між іншим, найдавніші епоси були не тільки прозаїчними, але й поетичними, а в деяких епосах – наприклад, у кельтських – проза чергувалася з поезією.

От і я, дотримуючись таких традицій створень епосів, щоб трохи розбавити прозу поезією, вирішив у своєму, м'яко виражаючись, епосі дати місце фрагментові згаданої поеми згаданого поета.

Я усвідомлюю, що Франческо Губанедурський аж ніяк не геній, а «Без відриву від сідла, або Поема мандрівок» аж ніяк не шедевр всесвітньої поезії. Але кращих поем про лицаря Юрія Капітального та герцога Абрама поки ніхто не написав. Тому візьмемо те, що є. А щоб ніхто не сказав, що я ухиляюся від роботи, підсуваючи замість своїх чужі писання, я даватиму в дужках коментарі, перший з яких читач уже прочитав.)

«І їдучи по бездоріжжю, на берег прибули ріки,

Що Рідиною зветься. Катма моста в тім місці. Їздоки

Вздовж річки Фрідріха з Саулом пустили: може буть, пором

Враз попадеться... Та безлюдне те місце – хоч коти ядром.

На карту глянув Капітальний й напарнику тоді сказав:

"На південь, де ріка Мокриця впадає в Рідину, спортзал

Аквалангістів. Край спортбази місток є. Тож без перешкод

Спортсменів заодно спитаєм та переїдем ріку-от".

Щоб веселіш була дорога, Абрам гармошку в руки взяв,

Заграв, співаючи частівки, а Юрій слухав й реготав.

Притихла жовтая природа, плескався лиш в воді карась,

Та над холодною рікою гармошка герцога лилась,

І як відбиток в водній гладі пливли ледь-ледь в очеретах

Комар в червоном, серп і молот у фіолетовом щитах»...

(Настав час прокоментувати. Згадані Фрідріх і Саул – це, звичайно, коні. Кінь Юрія Капітального названий Фрідріхом на честь чи то одного з королів або імператорів, що носили таке ім'я: серед західноєвропейських правителів Фрідріхів було хоч греблю гати; чи то на честь усіх їх разом узятих. А кінь герцога Абрама названий Саулом на честь єврейського царя, що царював із 1040 по 1012 рік до нашої ери. Фрідріх – ігреневої масті, Саул – масті попелясто-вороної.

В останніх двох рядках мова про герби цих яйцешукачів. На гербі лицаря Юрія Капітального зображені чорні серп і молот у фіолетовому полі, а на гербі герцога Абрама – білий комар у червоному полі. Так само виглядали й щити цих лицарів, чиї віддзеркалення у воді переміщалися серед очеретів...

– Серп і молот на лицарському щиті?! Невже лицар Юрій Капітальний був комуністом?! – дивується Права півкуля авторського мозку.

– Білий комар у червоному полі? Так це ж щит барона Аркадія, як зараз пам'ятаю! – ловить Автора на слові півкуля Ліва.

– Відповідаю. Юрій Капітальний не був комуністом. Гербу, що прикрашав його щит, приблизно чотириста років. Лицар Юрій Капітальний був нащадком лицаря Микити Коваля – одного з перших терентопських лицарів, що його в лицарі присвятив сам Мирополк Романтик. До присвяти в лицарі Микита Коваль був князівським ковалем. Саме він викував обладунки для першого контингенту лицарів Напівкруглого Столу. Коли Мирополк запропонував лицареві-ковалеві придумати для себе герб, Микита вирішив, що на гербі повинні бути: молот, як нагадування про його попередню професію; і серп, тому що свою кар'єру він почав саме з кування серпів. З тих пір усі терентопські лицарі з династії Ковалинських носили на щитах серп і молот. Але якщо на комуністичному символі серп і молот перехрещені, то на даному лицарському гербі вони розташовані горизонтально й паралельно: вище молот, нижче серп.