ЩОСЬ ДВАДЦЯТЬ ШОСТЕ. Самогон для принцеси
– Ну, коли так, подивимось виставу.
– Не варто, князю! Я її дивився.
Немає в ній цікавого ні крихти...
Вільям Шекспір, «Сон літньої ночі».
– Що ви з нас якихось дійових осіб робите? Ми хочемо бути бездіяльними... як вони називаються? – глядачами. Ні-іі! Наступного разу я піду в інший театр!
Володимир Маяковський, «Лазня».
– Чого мені суфлер ні підказував?.. Але я, на зло йому, казав усе протилежне. Він мені шепоче одне, а я кажу інше. І решта акторів теж геть інакше казали; через це і п'єса вийшла набагато кращою. А то не можна було б грати! Такий, далебі, нехороший сюжет!
Козьма Прутков, «Фантазія».
Якийсь день якогось року.
Як Автор Терентопських хронік і пригрозив своїм мозковим півкулям у кінці попереднього, двадцять п'ятого щося «Таємниця нечистої сотні», тут, у щосі двадцять шостому він викладає одноактну п'єсу дракона Інокентія Карловича «Самогон для принцеси». П'єса досить абсурдна (тому вона і зацікавила саме Театр Абсурду імені зжертої ковбаси, а не який-небудь, так би мовити, нормальний театр). Але, поряд із абсурдом, у ній викладаються і реальні факти з терентопської історії, тому п'єса може дещо розширити світогляд читача в цьому аспекті. Крім того, в п'єсі присутні теми, з якими читач ще зустрінеться в майбутніх розділах Терентопського так званого епосу, так що п'єса як би трохи підготує читача до тих зустрічей. А тому наявність отут цієї п'єси цілком доречна.
Втім, у п'єсі присутні також і обставини, добре зрозумілі терентопцям, але геть незрозумілі читачеві з так званого Великого Світу, і щоби ти, безцінний читачу, їх второпав, довелося б писати розлогі коментарі. Але оскільки, по-перше, Авторові Терентопських хронік таких коментарів писати не хочеться, а по-друге, ці обставини не стосуються безпосередньо фабули Терентопських хронік, то Автор дозволив собі скоротити п'єсу, видаливши з неї фрагменти, без яких в даному випадку можна обійтися. Але видалив так акуратно і делікатно, що це видалення ніяк не порушило цілісності п'єси і не буде читачеві помітно.
Отже...
* * *
Самогон для принцеси
Недоп'єса для театру абсурду
Дійові особи:
Король Жорик Третій. Королева Зінька Третя. Принц
Георгій. Принцеса Пелагія. Блазень Зосима. Маг Гектор Манюня. Патріарх Іполит Перший. Герцог Павло
Гриньмасяльский. Лицар Феофан. Глядачі в залі.
Бездіяльні особи:
Граф Капітон. Барон Мойсей. Коваль Вітольд
Геннадійович Чухно-Дримпельзябський. Селянин
Пахомич. Невидимий привид Гаврюша. Мовлячий комар Птоломей (глухонімий від народження). Глядачі в залі.
Завіса підіймається чи розсувається.
Декорації зображують тронний зал Королівського замку у Великих Дрібках, з двома тронами. Виходить блазень Зосима й, прикриваючи долонею очі від світла юпітерів, дивиться в глядацький зал.
Блазень Зосима. Сьогодні публіки в театрі навіть більше, чим учора. Будемо сподіватися, що нині вистава вийде цікавішою. (Кричить за лаштунки). Агов, Ваші Величності, Ваші Високості, лицарі й інші персонажі, виходьте на сцену. Публіка вже зібралася. Зараз почнеться.
З обох боків на сцену виходять: селянин Пахомич і коваль Вітольд Геннадійович Чухно-Дримпельзябський з фотелями в руках; лицар Феофан, барон Мойсей, граф Капітон та маг Гектор Манюня виносять по два дзиґлики; патріарх Іполит Перший і принц Георгій – по одному табурету; король Жорик Третій, королева Зінька Третя та принцеса Пелагія – без меблів.
Король Жорик Третій. Розсідайтеся кому де подобається, у ногах правди немає. А ми з королевою, чур, сядемо на тронах.
Персонажі розсідаються: принц Георгій і принцеса Пелагія – у крісла, король Жорик Третій і королева Зінька Третя – на тронах, селянин Пахомич і коваль Вітольд Геннадійович Чухно-Дримпельзябський – на табуретах; решта – на стільцях. Два стільці залишаються незайнятими.
Король Жорик Третій. А для кого два зайві дзиґлики?
Маг Гектор Манюня. Один для невидимого привиду Гаврюши, другий для комара Птоломея.
Король Жорик Третій. А, так, я забув. А де герцог Павло Гриньмасяльський?
Лицар Феофан. Він затримується.
Королева Зінька Третя. От повсякчас він...