[31] Щось сьоме. Корчма «Під Мідним Забралом»

ЩОСЬ СЬОМЕ. Корчма «Під Мідним Забралом»

– ... Веліть стіл накрити в сусідній корчмі, он у тій, де над дверима висить фігурка сатира на коні.

Франсуа Рабле, «Ґарґантюа та Пантаґрюель».

– Хто? Де? Король? Не бачу його – і не сказав би, що взагалі помічаю.

Едґар Аллан По, «Гомо-Камелеопард».

То був корчмар, при дверях якого пан зупинився. І в тому, що він корчмар, не можна було помилитися...

Дені Дідро, «Жак фаталіст і його пан».

17 вересня 1995 року.

Отже, лицар Аркадій одержав із рук короля Жорика Дев'ятого баронське посвідчення й ордер на Шмокиконський замок, і в такий спосіб зробився бароном і замковласником. І відразу запросив присутніх лицарів відсвяткувати разом із ним цю його радість у корчмі. Король, зрозуміло, відмовився. Оскільки, по-перше, просто зараз на нього чекала зустріч із японськими туристами. А по-друге, королева Зінька Одинадцята не любила, коли він харчувався за межами так званого сімейного гніздечка, та ще стравами, які приготувала не вона сама, а хтось сторонній. Засмучувати ж кохану дружину король категорично не бажав, тому не їв у пунктах громадського харчування легально. А про нелегальне його харчування буде сказано в цьому ж щосі, але кількома абзацами нижче.

Другим лицарем, якому не хотілося святкувати із приводу Аркадійової радості, був Річард Левове Копито, давній суперник радіючого. Адже він сам мріяв стати власником Шмокиконського замку. Через те йому було дуже-дуже прикро, що в цьому аспекті конкурент його випередив, зруйнувавши велику мрію. Однак і Річард разом з іншими вирушив до корчми, прикинувши, що платити за частування буде Аркадій, а отже, якщо він, Річард, з'їсть досить багато їжі й вип'є досить багато напоїв, то тим самим завдасть прикрому суперникові хоч якогось матеріального збитку. Це не можна, звичайно, вважати компенсацією за погублену мрію, але все-таки... Як говориться, на безриб'я й рак риба.

Вийшовши із тронного залу в оточенні колег, свіжий барон Аркадій зустрів японців, що піднімалися сходами. Тих самих. Лицар їх не впізнав, тому що там, біля Гірчичної печери, він був так поглинений спочатку битвою, потім капроновою сіткою й, нарешті, сном, що на туристів просто не звернув уваги. Вони ж його не впізнали, тому що біля печери бачили тільки металеву шкарлупу, котра повністю приховувала його сущий лик. Так і розминулися у замку, не підозрюючи, що сьогодні доля їх уже зводила.

Про одну з тем, які обговорили ці туристи з королем Жориком, ми довідаємося, читачу, за кілька розділів, вірніше, кілька щосів, а конкретно в чотирнадцятому, за назвою «Викрадення в Абрикосовій». А чим закінчився цей метушливий день для Аркадія і його колег, довідаємося негайно, тим більше, що в заголовку Автор уже натякнув – чим.

У ті хвилини, як лицарі спускалися сходами із третього поверху головної споруди Королівського замку, сонечко, соромливо зашарівшись, цілувало західний обрій (щовечора його цілує, а червоніє, як у перший раз!). А коли новоспечений барон співтовариші, доправивши механіку Нетребенькові гіппомобіль і експериментальний обладунок № 2 (№ 1 поки залишався розкиданим на Каменіані біля Гірчичної печери), направлялися до корчми «Під Мідним Забралом», сутінки наповзли на Жорикбург уже ґрунтовно, змусивши міських електриків ввімкнути вуличні ліхтарі.

Неподалік від Королівського замку в центрі міста мали місце дві популярні корчми. Одна називалася «Під Мідним Забралом», інша – «Під Рятівною Мухою». «Під Забралом» тусувалися, переважно, добродії лицарі, а «простолюдці» – ремісники, заїжджі селяни і т.д. – воліли ходити «Під Муху». Втім, Річард Левове Копито, хоч і був лицарем, теж віддавав перевагу «Мусі». Можливо, крім іншого, через те, що дуже вже гарною була дочка тамтешнього корчмаря.

Так, ця дівчина, на ім'я Естер, провокувала своєю зовнішністю вигук «Вона просто чудо!» Але малося в корчмі «Під Рятівною Мухою» і друге чудо. Другим був розмовляючий пивний келих... Втім, корчмі «Під Рятівною Мухою» будуть присвячені окремі сторінки в інших щосях.

Що ж до корчми «Під Мідним Забралом», то Автор видасть тобі, безцінний читачу, страшну таємницю: цю корчму таємно, під чужим виглядом відвідував сам король Терентопії!

Королева Зінька Одинадцята полюбляла готувати їжу, і чоловік, аби підкреслити свою до неї любов (до королеви, а не до їжі), у замку їв тільки те, що змайстрували пальці коханої половини. Але оскільки Зінька Одинадцята була шанувальницею різних дієт і всяких кулінарних експериментів у стилі «здоровий спосіб життя», то король після сніданку, обіду і вечері залишався голоднуватим, хоча й не подавав знаку, щоб не засмутити дружину.

Тортури недоїданням він терпів кілька років після одруження, роблячи гарну міну при поганій їжі. Додати відсутніх калорій де-небудь у пункті громадського харчування він теж не міг, адже якщо його побачать у корчмі, або ресторані, або їдальні і т.д., то королева зрозуміє, що його компліменти були не щирими, і засмутиться. Будучи джентльменом, він не міг засмутити кохану жінку харчуванням на стороні.

Але жерти хотілося.

І Жорик одного разу вирішив перекусити в корчмі «Під Мідним Забралом», але так, щоб його ніхто не впізнав.