[28] Щось тридцять восьме. Письмена лівої ноги

ЩОСЬ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМЕ. Письмена лівої ноги

– Ти гадаєш, що Янусу вдалося зв'язатися з якимось паралельним простором? – запитав Едік.

– Зв'язок він налагодив уже давно. Чому не припустити, що він пішов далі? Чому не припустити, що він налагоджує перекидання матеріальних тіл?

Брати Стругацькі, «Понеділок починається в суботу».

Якщо прикласти руку до писання листів їй не вдасться, нехай спробує прикласти ногу. Розбірливий ногопис – штука дуже хороша.

Льюїс Керролл. З листів до знайомих дітей.

– ... Чи не можна висловлюватися і пальцями ніг? Щоправда, довелося б роззутися під час бесіди...

Ґілберт Кіт Честертон, «Людина, яка була Четвергом».

25, 26 жовтня 1995 року.

– Ну й гостей привалило! І артисти й лицарі! – вимовив голова села Лос-Кобиляки, спостерігаючи в'їзд до поселення двох лицарів Напівкруглого Столу: Федора й Леоніда Кучерявоногого.

За день до цього до Лос-Кобиляк, невеликого сільця в Мізерноградській області, наскочили столичні співаки й музиканти, щоб порадувати селян своєю творчістю.

– Ласкаво прошу, панове лицарі! – сказав вершникам голова, чоловік років сорока, кремезний, частково лисий брюнет з голеним підборіддям і довгими, майже до підборіддя, вусами.

– Привіт вам, молодий черевиче! – відповів лицар Федір.

Ще в шкільні роки Федір, сміху заради, називав знайомих пацанів не «молодий чоловік», а «молодий черевик», і згодом це звернення так в'їлося в його мову, що він став автоматично озиватися до всіх представників чоловічої статі будь-якого віку зі словами «молодий черевиче».

– Я голова Лос-Кобиляк. Мене кличуть Свиридом Красномовчуном, – відрекомендувався лос-кобилякинець. Лицарі теж йому представилися.

– Скажіть, молодий черевиче, чи відоме вам місцезнаходження викраденого драконячого яйця й людини, зображе...

– Ні, – перебив лицаря Федора Свирид.

– Я ж вам ще не показав портрет тієї людини, а ви вже заперечуєте! – викликнув Федір.

– Та бачив я вже той портрет. Один з артистів уже опитав мешканців нашого села, – відповів голова.

– Який ще артист? – запитав граф Леонід Кучерявоногий.

– Та гітарист. Один із цих, – Красномовчун указав на паркан, де висів папір, на який гуашовими фарбами був нанесений наступний текст:

«ТІЛЬКИ ОДИН КОНЦЕРТ!

25 жовтня в клубі виступлять зірки столичної естради:

співачка Цецилія і співак Еміль Хахашкін,

а також рок-групи: "Переґрінус Тіс" і "Чавунні шнурки"!

Початок о 18.00».

– Артисти ще вчора приїхали, – продовжував Свирид. – Репетирують зараз у місцевому будинку культури. За три години, як бачите, почнеться концерт. Це Богдан Пасмо, наш, лос-кобилякинець, усе влаштував. Він закінчив лос-кобилякинську школу й виїхав до столиці, і став там музикантом, заснував рок-групу «Чавунні шнурки». І от тепер із цією групою й із іншими артистами приїхав до рідного села, щоби порадувати земляків мистецтвом.

– А той гітарист, що допитувався про намальованого, він теж зараз у клубі? – запитав Леонід Кучерявоногий.

– Ну так, репетирує, – підтвердив голова. – Він, як тільки прибув до села, першим ділом став усіх опитувати про яйце дракона й шахрая, зображеного на портреті.

– Їдемо до клубу, довідаємося в нього про результати опитування, – вирішив граф, і обоє вершники спрямували коней до центра села, де мав місце сільський будинок культури.

* * *

У сільському клубі дійсно відбувалася репетиція.

Музиканти настроювали інструменти, мікрофони й іншу апаратуру, щоби звук був найкращим, наскільки це можливо в провінційних умовах. Лідер «Чавунних шнурків», ініціатор і організатор концерту Богдан Пасмо, двадцятитрьохрічний хлопець із довгими, до плечей, русявими патлами, керував процесом. Втім, такі ж патли (тільки не у всіх русяві) мали всі музиканти обох рок-груп, згідно із традицією кращих часів рок-музики. Завідувач клубу не тільки зі зацікавленням спостерігав репетицію, але й догідливо намагався допомогти, чим тільки міг, будучи навіть дещо в цьому нав'язливим.

Там бас-гітарист групи «Чавунні шнурки» Захар Полуящиков підтвердив лицарям Напівкруглого Столу, що він уже опитав жителів Лос-Кобиляк.

– Я ж міліціонер за фахом, вірніше, поки ще курсант міліцейської школи, а в групі граю у вільний час. Коли Богдан вирішив дати концерт у рідному селі, мені довелося відпрошуватися у свого наставника з практики, старшого лейтенанта Миколи Ратиці. І він відпустив мене тільки за умови, що під час цієї гастролі я продовжуватиму пошук викраденого драконячого яйця... До речі, це буде перший виступ нашої групи за межами Жорикбурга.