[11] Щось двадцять перше. Функціонування слідчого

ЩОСЬ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШЕ. Функціонування слідчого

Ранком рано поліція в метушні.

Грицько Основ'яненко, «Ярмарок».

– ... Думки в голові аж рояться, а які саме – не добе­ру. Одне ясно: там хтось когось уколошкав...

Льюїс Керролл, «Аліса в Задзеркаллі».

– Ми й самі вміємо важкі справи розбирати, – сказав він.

Антон Чехов, «Шведський сірник».

18 – 21 вересня 1995 року.

Як ти, безцінний читачу, звичайно ж, здогадався за заголовком й епіграфами, – цей розділ буде цілковито детективним. У ньому ми докла­дніше познайомимося з детективом Папірусюком і його колегами, довідаємося дещо про терентопських злодіїв і, наре­шті, відкриємо таємницю загадкового вбивства.

Напевно, на перший погляд, а може навіть і на другий з поло­виною, співіснування звичайної сучасної міліції з романти­чними як би середньовічно-казковими королями, лицарями, ча­рівниками та драконами виглядає дивним, забавним і навіть нісенітним. Але факт залишається фактом, а не фрахтом, фа­ртом, фраком, фатом, фертом, франтом, фіакром, фа­ртухом, фатумом, фруктом, або чимось ще: у Терентопськім королівстві була і є міліція, заснована наказом короля Сашка Першого (діда Жорика Дев'ятого) 1935 року за образом і подобою совєтської. Навіть однострій те­рентопських міліціонерів був схожий на одяг стражів поряд­ку Харкова. Була там і автоінспекція, хоч автомобілів у королі­встві незрівнянно менше, чим по інший бік чудесних дверей, обби­тих чорним дерматином; були дільничні, слідчі тощо.

Те­рентопці, як Автор уже, здається, говорив, з одного боку сотні років свято збері­гали традиції лицарства з його атрибутами – замками, доспіхами, турнірами, подвигами; що ті традиції заклав у цій державі король Мирополк Романтик, почерпнувши їх із середньовічних європейських книг. Але з іншого боку мешканці королі­вства переймали деякі нові моди, ідеї, смаки, устрої з реального сучасного так звано­го Великого Світу, і впроваджували в себе. От і вийшла така дивна суміш.

Серед нинішніх слідчих найбільш толковим уважався худий і ли­сий Варлаам Оникійович Папірусюк. Бо саме він розплутав ряд загад­кових справ.

Як от, наприклад, справу про угон транс­портного засобу (мітли) феї Зосі Трефової.

Або справу про зникнен­ня декоративних п'явок з акваріума в склепі вампі­ра Дриґала.

Або справу про викрадення шкарпеток велетня Корифеєва.

Або справу про замах на вбивство розмовляючої блохи на імення Никандр Авесаломович.

Або справу про під­пал водяного фонтана на майданіі XXVI З'їзду Двірників.

Або справу про розбещення неповнолітнього розмовляючого глиста Ми­трофана.

Або справу про пограбування в банку «Згущенка» (не в банці згущеного молока, а в банку за назвою «Згущенка», що той банк назвався так, оскільки в ньому накопичувалася, або, інакше ви­словлюючись, згущалася маса грошей), де грабіжни­ки в масках, погрожуючи двоствольним дрюком, відібрали в касира Парашутова дві вудки й сто грамів хробаків для нажи­вки (після роботи касир планував махнути на риболовлю).

Або справу про ви­крадення лицарського волосся.

На прикладі цієї волосатої справи Автор покаже читачеві прозорли­вість і кмі­тливість сищика Папірусюка.

* * *

Першою жертвою викрадача волосся став лицар Напів­круглого Столу барон Сергій.

Прокинувшись ранком 17 червня 1993 року й підійшовши до дзеркала з бритвою в руці, він із жахом побачив на своїй голові замість буйної шевелюри жалю­гідні кущики волосся серед виродливих пролисин. Звичайно, йому й на думку не спало, що волосся викрадено. Він вирі­шив, що заразився стригучим лишаєм. І рвонув у поліклініку. Та лікар-дерматолог, оглянувши го­лову, заспокоїв, мовляв, ви, пане лицарю, цілковито здорові, а волосся просто зістрижено, але дуже неохайно.

Тоді лицар зверну­вся до міліції: знайдіть, мовляв, цього маніяка-зістригача, що попсував зачі­ску, і покажіть йому, де самицям звірів виду capra hircus роги правлять.

Слідчий Парфен Цугундер, якому доручили цю справу, не виявив у спальні барона жодних сторонніх слідів, не знайшов і зстриженого волосся, і став у глухий кут.

У ще більший тупик його поставила аналогічна крадіжка в замку графа Ле­оніда Заканавного. Граф, знаючи про подію з бароном Сергієм і боячись, щоб і його хто-небудь уві сні не постриг, замикав на ніч двері й вік­но спальні. Уяви собі його почуття, читачу, коли, уставши вранці 29 червня 1993 року в наглухо замкненій спальні, він виявив, що ви­стрижена ледве чи не чверть волосся голови!

Далі від­булася ще більш дивна річ. Ли­цар Леонід Насторожений, боя­чись тієї ж долі, не тільки замикав спальню, але й лягав спати, надягши на голову лицарський шолом, уважаючи, що якщо маніяк з ножицями й проникне в приміщення, то добратися до волосся, не знявши шолома, не зможе, а якщо почне знімати, він, Леонід Насторожений, звичайно ж, прокинеться й покаже маніякові, де стаються вищезгадані трансформації рогів capra hircus. Але сталося неможливе – у ніч з 5 на 6 липня він був обстрижений під час сну із шоломом на голові!