[07] Щось п'ятнадцяте. Виробник-винахідник драконів

ЩОСЬ П'ЯТНАДЦЯТЕ. Виробник-винахідник драконів

Над високими домами,

між зірок, між трави дикі,

ходять ангели над нами,

вверх задерши сонні пики.

Даниїл Хармс, «Помста».

21 квітня 63 763 428 року до нашої ери.        

Перш ніж читач приступиться до читання фрагмента драконя­чого твору, Автор Терентопських хронік повинен сказати кі­лька слів про цей текст. Читачеві пропонується фрагмент зга­даного вище роману «Ангел крейдового періоду». У цьому фа­нтастичному романі Інокентій Карлович, крім іншого, виклав свою оригінальну гіпотезу походження драконів. Дія розгортає­ться в пізню добу крейдового періоду, коли на Землі ще пану­вали динозаври, тобто за шістдесят із гаком мільйонів років до появи на Землі людства. Відповідно людей у цьому романі немає. Зате є істоти, дуже схожі на людей, але котрі з'явилися набагато раніше. Ангели. Так, головним героєм роману є ангел, що разом із колегами працював на Землі в ту давню епоху, і завдя­ки якому, мовляв, і з'явилися крилаті дракони. Закінчивши ци­тувати фрагмент роману, Автор Терентопських хронік висло­вить свій невеличкий коментар. Отже, драконячий текст.

* * *

 «... Дим зірвав суху травинку, взяв її кінчик зубами, роз­горнув крила й ліг у траву обличчям до неба. Розкинуті крила прики­далися пернатою підстилкою. Пожовуючи кінчик травинки, ангел вдихав аромати околишньої зелені й милувався хмарами. Вони текли в атмосфері неспішні, як зауроподи, то збиваю­чись у брили білого мармуру, то розпушуючись у пух і павутин­ня, то виліплюючи із себе майже реалістичні ску­льптури, то ставно випендрюючись абстракціями.

Крім розгонистих білих плямищ із їхніми повільними метаморфозами, на блакитному тлі цієї безмежної картини пильні очі ангела розрізняли і метушливе тріпотіння маленьких темних хрестиків – пурхання крилатих літунів – пташок і птеродактилів. Тут, на пагорбі, у півтори сотнях метрів від лежа­чого в траві ангела, у піднебесся стовбурчилося велике розчепі­рене дерево, уподобане колонією рибоїдних пте­родактилів. Десятки цих півметрових істот, схожих на гібрид кажана з пеліканом, чия шкіра вкрита маленьким обрідним волоссям, обліпили могутню рослину. Одні плазували по гілках, чіпляю­чись кігтиками крил; інші висіли вниз головою, вчепившись у прутики задніми кінцівками й погойдуючись на ві­трі, як зім'яті темно-бурі плоди, грона або китиці; треті, роз­клавши крила, зривалися із сідала й, жваво тріпотячи розпла­станою шкірою, упурхували на риболовлю; четверті, з риби­ною в зубастій пащі, з розгону падали на дерево, як мокра га­нчірка, і, вчепившись у деревину, трудилися над заковтуван­ням. Крім дорослих крила­нів були тут і птеродактиленята. Які поменше – причіплялися до батьків, начебто живі рюкзаки, а котрі доросліші – за­ймалися дереволазанням самостійно. Стовбур дерева й ґрунт під ним були брудно-білими від засох­лого посліду літунів. Цей послід убив листя: дерево було голим, мертвим.

Рибалили вони на мілководдях зеленого озера. Особливо бу­рхливі й масові напади на риб траплялися, коли великі травоїдні динозаври, що занурилися в глибини озера, починали ліниво рухатися, перемі­щаючись на нові донні пасовища. Тоді косяки риб, сполоханих рухом велетнів, кидали­ся навтьоки й вискакували на мілковод­дя. Помітивши хвилі, збовтані гіга­нтами, пильні й гострозорі птеродактилі з ле­ментом радості зривалися з гілок і зграєю неслися до мілководь. Там, пікіруючи, вони втикали довгі пащі у вологу й злітали з їжею, котра ті­палася, у зубах...

На травинку, що її затис у зубах ангел, здійснила посадку смарагдова бабка. (Тваринка на травинку. Гра буквосполучень. Або: бабка кульбабку окульбачила.) Заплющивши одне око, аби близький об'єкт не двоївся, Дим замилувався цим витонченим мініатюрним гелікоптером, завмерши, щоб не сполохати комаху. У польоті бабка схопила невеликого жука, і тепер, сидячи на травинці, прозорокрилий хижачок обертав "дичину" передніми лапками, розкриваючи щелепами хітиновий покрив як бляшанку. На лице ангела із трави видерся дрібний павучок, і, щоб усунути причину лоскоту, Димові довелося під­няти руку. Це жахнуло бабку, і, упустивши здобич, вона з ти­хим тріском крил дугою засвердлилася в небо. Змахнувши павуч­ка й почухавши пальцем обличчя, ангел заклав долоні за голову й заплющив очі.

Його колисала музика природи. Ця музика складалася із шу­рхоту, дзижчання, стрекотіння комах, зі цвірінькання, клацан­ня, писку птахів, із пронизливого каркання птеродакти­лів, з басового крекоту ящерів-качкодзьобів, із шелесту зелені й сплесків води в зеленому озері, з безлічі інших, ледь уловимих, шумів. У цю ідилічну безмежну симфонію уривалися іноді трагічні ноти страху й болю, коли який-небудь хвостатий невдаха верещав, звиваючись у зубах і пазурах хижака. "Боро­тьба за існування й природний відбір – основа еволюції жит­тя..." – згадав, задрімуючи, Дим лекції одного зі своїх учителів – ангела Шарлзеля....

* * *

Однак настав час відвідати моїх підшефних, сказав він собі, прокинувшись від галасу наручного будильника. Позіхнувши, піднявся з ботанічного ложа, обтрусив хітон і крила від ли­сточків, паличок, павутинок, що пристали, і комашок, що наповзли, і, розчепіривши крила, потягнувся. Зробив для розми­нки кілька нахилів, присідань, випадів і стрибків. При цьому несподівано вчавив праву ногу у м'який слизький бруд, що непомітно перебував у траві. Це був свіжий кал якоїсь великої тварини. "Тьху ти!" – лайнувся ангел, люто витираючи сандалію об рослинний килим.