[06 (І)] Щось чотирнадцяте. Викрадення в Абрикосовій

ЩОСЬ ЧОТИРНАДЦЯТЕ. Викрадення в Абрикосовій

Досить неясного в краї дивацтв –

Можна заплутатись та заблукати...

Навіть мурашки спиною біжать,

Як уявити, що може ся стати...

Володимир Висоцький, «Пісня Керролла».

19 вересня 1995 року.

От ми з тобою, безцінний читачу, і добралися, нарешті, до дев'ятнадцятого вересня тисяча дев'ятсот дев'яносто п'ятого року, тобто до того тривожного дня, коли виявилася над­звичайна подія, котра, у найгіршому разі, могла навіть постави­ти під загрозу саме існування Терентопського королівства!

А початок дня не передвіщав неприємностей. Погода була такою ж теплою й світлою, як напередодні. Його Високість повітря було свіжим, Його Сіятельство сонце було лагідно­променевим, Їх Вельможності горобці цвірінчали бадьоро. Горобці ПЕРЕВЕРШУЮТЬ багатьох інших істот за чисельністю, можуть ЗВЕРХНЬО дивитися на людей, мають ВАГОМИХ предків (динозаврів), тому Автор обізвав їх вельможностями; а чому повітря високість і сонце сіятельство – не треба пояснень.

Та­кого славного ранку хотілося бути діяльним, активним, творити щось корисне.

Дракон Інокентій Карлович прокинувся в доброму гуморі, бо, ще не встигши розплющити очей, згадав про свій учорашній успіх, тобто про несподіваний свій концерт форте­піанної музики в Стайні Опери та Балету, про бурхливі оплески публіки й вимогу нею драконячих автографів. А вчорашня не­приємність, тобто шахрайство так званого маестро Ріккардо-Джузе­ппе Траляляліні, будучи підім'ятою приємними спогадами про фортепіанний концерт, зіщулилася до непомітності.

– Ні, я просто таки вимагаю, наполягаю й домагаюся, щоб ти, громадянине Авторе, розтлумачив, що являють собою те­рентопські дракони, повідомив про їхню зовнішність і звички! – перебиває Ліва півкуля авторського мозку. – Ти вже в декі­лькох частинах говорив про дракона Інокентія Карловича, а докладного опису не надав, згадав тільки про наявність крил, пазурів і дзьоба. Цього замало. У четвертій частині, тобто четвертому щосі ти на півслові перервав сцену битви лицаря Аркадія із драконом Інокентієм Карловичем, щоб дати докладний опис зовнішності Аркадія; а від Інокентія Карловича відмахнувся: мовляв, дракон як дракон, тільки в окулярах. Мене, та й, напевно, безцінного читача це не влаштовує. Хочу подробиць. Адже дракони бувають різні. Ну, тобто на одних зображеннях вони виглядають так, на інших інакше. Є багато різних варіантів. А які терентопські?

– Підтримую, – пискнула півкуля Права.

Ну що ж, вимога справедлива, вирішує Автор. Отже, трохи докладніше про терентопських драконів. І нехай безцінний чи­тач пам'ятає, що Автор, говорячи далі «дракони», має на увазі саме терентопських і тільки, бо, може, десь живуть інші, що ви­глядають зовсім не так.

Описувати терентопських драконів легко, бо вони зовні схожі на гіпсилофодонів. Тобто навіть описувати не треба, а просто можна сказати читачеві: візьми, безцінний читачу, у довіднику з палеонтології або в Інтернеті зображення гіпсило­фодона, динозавра перших мільйоноріч крейдового періоду ме­зозойської ери, подумки пришпандор йому на спину два крила, як у птеродактилів або кажанів, і ти матимеш приблизне уявлен­ня, як виглядають терентопські дракони.

Як і гіпсило­фодони, терентопські дракони ходять і бігають на двох ногах. (Взагалі, якщо вірити палеонтологам, усі динозаври ходили споконвічно на двох ногах, як люди й птахи, але деякі види в процесі еволюції так збільшилися в розмірі й вазі, що дві кінці­вки вже не могли витримувати такий тягар, і гігантам довелося стати рачки. Ет, незручно бути занадто вагомим, додає Автор, і, зітхнувши, кидає оком на власне пузо.) І бігають дракони так само швидко, як і названі динозаври. На рівній місцевості мо­жуть розігнатися до 60 кілометрів за годину. Якщо гіпсило­фодонам швидкість потрібна була для порятунку від жвавих хижаків, то драконам розгін допомагає злетіти з рівної площи­ни. (Швидкому бігу й можливості літати сприяє та обставина, що дракони значно легше, ніж здається; це пов'язано з будовою їхнього тіла, у першу чергу, з порожнистістю кісток). Без роз­гону вони можуть злітати, тільки стрибнувши з піднесеності, на­приклад з пагорба (тому напевно вони й живуть на Каменіані, а не на рівнині). І в гіпсилофодонів і в драконів прекрасний зір (якщо тільки дракон не зіпсує його, наприклад, за допомогою книгочитання, як це трапилося з Інокентієм Карловичем). І в тих і в інших на передніх кінцівках по п'ять пальців.

Але є ряд відмінностей драконів від гіпсилофодонів і крім кі­лькості кінцівок, тобто наявності крил. По-перше, дракони при­близно у два рази більше. Якщо гіпсилофодони були завви­шки з невисоку людину (до 170 сантиметрів), то дракони ростом із велетня – від двох з половиною до трьох метрів (про що Автор уже, до речі, повідомляв у дев'ятому розділі). По-друге, дракони всеїдні, тобто вживають як тваринну, так і рослинну їжу; а гіпсилофодони були чисто травоїдними. По-третє, гіпси­лофодони жили на від­критій місцевості – у степу або савані, а дракони воліють ула­штовувати житла в печерах. По-четверте, передні кінцівки дракона більшою мірою, ніж у гіпсилофодона, схожі на людські руки. Можна сказати, що основною відмін­ністю драконячих лап від людських рук є наявність пазурів замість нігтів; навіть не пазурів, а кігтиків, невеличких таких (тому не треба ди­вуватися, що Інокентій Карлович добре грає на клавесині та роялі). Ну й по-п'яте, динозаври були просто тваринами, без­словесними тварюками, а сучасні дракони – істоти розумні й, якщо так можна висловитись, по-людськи-мовці. Зауважу ще, що дракони – істоти не холоднокровні, як земноводні й репти­лії, а теплокровні, як птахи, звірі й люди. Якими в цьому аспекті були гіпсилофодони – не знаю.