Яйце

Юрко любив попоїсти. Життя така складна і важка річ і у тому житті так мало чогось насправді радісного і простого. А їжа - це одне з таких зрозумілих незаперечних задоволень, які може дозволити собі людина. З будь якими претензіями до життя. Ось Юрко собі і дозволяв.
Він полюбляв ходити магазинами. Вишукував на поличках супермаркетів різноманітні смаколики - саме те, що принесе йому радість в кінці цього важкого дня.
Він ходив неспішно, обережно переставляючи набряклі важкі ноги у м’яких розтоптаних кросівках. Підсліпувато і прискіпливо читав мілкий і ледь помітний шрифт на упаковках, використовуючи старі мамині окуляри у роговій оправі.
Мама померла від цукрового діабеті майже два роки тому. Вона була володаркою дому. Висока повна, схожа на скелю, з громоподібним голосом і вічною цигаркою у кутку широкого роту. Коли вона годинами розмовляла телефоном зі своїми подружками, яких Юрко ніколи не бачив, здавалось, що іноді стіни їхньої панельної пʼятиповерхівки вібрують, резонуючи з її вигуками і сміхом. А Юрко у цей час сидів перед комп’ютером у продавленому кріслі і намагався знешкодити чергового танка.
Коли мама вела розмови з черговою невидимою знайомою, вона завжди прищурювала випукле водянисте око від сигаретного диму. І тоді вона була схожа на якогось пірата пройдисвіта.
Вона говорила про усе на світі, у тому числі і про свого сина.
- Мій Юрко без мене нічого не зможе. Він думає, що ковбаса росте на дереві.
А тоді Юркові було вже під сорок.
І ось, з того часу, як мама померла, пройшло вже майже два роки. А що ж Юрко? Нічого! Усе він зміг.
Він тепер сам жив у старенькій двокімнатній квартирі. Знайшов роботу і віддалено працював за комп’ютером. Але тепер сидів вже на новому зручному кріслі з ікеї. Сидів перед монітором, попиваючи теплий капучіно з улюбленої літрової кружки.
Юрко розібрався, як сплачувати комунальні послуги. А ще розібрався, як виносити сміття і як готувати їжу. Раніше усіма такими питаннями займалася мама, а тепер і йому довелося вникнути і розбиратися у всьому цьому. І нічого - потрохи розібрався.
А ось куховарити Юркові узагалі сподобалось. Він вишукував у Інтернеті нові рецепти, а згодом і намагався втілити їх на своїй невеличкій кухоньці.
І дивовижно - у Юрка стало потрохи виходити. Мамі напевно би сподобалась смажена картопля з величезними, розміром не менше двох долонь відбивними. А ще салатик зі свіжих помідорів, огірочків і цибульки, щедро залитий сметанкою. І холодне пиво…
Юрко сідав на мамин диван перед телевізором, вмикав свіженький серіальчик і неспішно вечеряв.
І навіщо йому дружина? Він сам міг себе забезпечити усім. Ніхто краще його самого не обере правильний шматок свіжої свинини, ніхто, окрім нього не приготує таку вечерю, як хоче саме він. А що дружина? Сиділа б тільки у нього на шиї.
- Ні, дякую красно. Я краще сам, - не раз говорив Юрко сам собі. І говорив це вголос. Це була одна з цього холостяцьких звичок - розмовляти вголос із самим собою.
А усього іншого, пов’язаного з жінками йому і не було потрібно - усе те лишилося у далекому підлітковому віці. Тепер йому потрібен був лише спокій. А ось від жінок - одні проблеми. Їм завжди щось потрібно. І молодим, і он тим старим, що здається, цілодобово сидять на лавці коло входу у будинок. Вони завжди тарахкотять як сороки, але коли він йде повз них - одразу замовкають. Витріщаються на Юрка і посміхаються. А усмішки їх - як усмішки зміюк. При усіх маминих недоліках - вона була зовсім не така, як вони.
Ні! Жінки йому потрібні не були.
Але і проблем йому вистачало. Наприклад, йому було важко завʼязати шнурок на кросівках. А коли Юрко повертався з магазину і підіймався з повними пакетами харчів по сходинках - м’ясисте чоло його і великі підсліпуваті очі заливали літри липкого гарячого поту. Важив Юрко ніяк не менше ста шестидесяти кілограмів, а скоріш за все і більше. Серце у грудях заходилось від навантаження, дихав Юрко голосно і важко, немов поранений звір. Він зупинявся на сходах, опускав сумки і йому здавалось - ще трохи і він помре від серцевого нападу. Але через п’ять хвилин зітхаючи знову підіймав свою ношу і важко ступаючи, йшов далі.
А ось у комп’ютерних іграх усе було інакше. Він біг через апокаліптичне місто, спритно ухилявся від швидких зомбі, влучно стріляв і колов ножем. У грі він був молодим, спритним, худорлявим, сильним.
Однієї червневої суботи, тоді, коли на сусідній вулиці зазвичай влаштовувався продуктовий ярмарок і сотні господарів і господинь з київських околиць привозили усе те, що вирощували і виробляли - мед, овочі, фрукти, ковбаси, сало і м’ясо, сири та багато інших смаколиків, Юрко вирішив і собі прогулятись у юрбі охочих до смачненького. Він полюбляв цей день ярмарку, коли люди, незважаючи на літню спеку і часті повітряні тривоги, блукали торгівельними рядами, торгувались, пробували, йшли далі, або нарешті купляли потрібне, голосно сміялись і розмовляли з продавцями неначе із давніми друзями. Юрко і собі ходив, пробував мілко нарізані солені огірки з дерев’яної діжки, копчені ковбаси і обсмалене соломою сало, яке було більше схоже на масло.
Потрохи він набрав дві повні торби продуктів і вже збирався йти додому, коло побачив стару зморщену наче копчена груша жінку, яка торгувала яйцями.
Юрко згадав, що у холодильнику лишилося усього одне яйце. А він ось накупив дві торби усілякої всячини, а про яйця зовсім забув.
Стара зловила задумливий погляд Юрка і махнула йому тонкою жилавою рукою.
- Докупляй яєчка, хлопче! Лишилося два десятка. Купи і я собі поїду додому!
Юрко зупинився, опустив торби на землю.
- Чи то домашні? - спитав він, обтираючи мокрою хусткою спітнілого лоба.
- Так, хлопче, від домашніх курочок. Сама тих курочок вирощую, годую. Бери!
Стара посміхнулася беззубим ротом і поправила рідке пасмо сивого волосся, що вибилось з під хустини.
- То за скільки віддасте? Мені десяток потрібен.
- Бери два десятки і віддам за сорок гривень. Такої ціни ніде не знайдеш. Яєчка гарні, свіжесенькі! Віддаю задешево, бо треба їхати.
Ціна дійсно була гарною. Так коштувати яйця з фабрики, але ті були хоч і великі, але зовсім несмачні, з блідим жовтком і тонкою шкаралупою. А це ж домашні.
Юрко глянув на поросль сивого волосся, яке росло у старої з бородавки на засмаглому підборідді, потім перевів погляд на швидкі кістляві пальці, покручені артритом, що були схожі на лапки велетенської мухи.
- Давайте десяток,- Юрко поліз до поясної сумки за гаманцем.
- Візьми, хлопче, два десятки. Віддам за тридцять п’ять! Треба встигнути на електричку.
- Ну… добре. Давайте!
- От і славно!
Стара заметушилася. Швидкі пальці поспіхом переклали яйці у засмальцьований поліетиленовий пакет.
Юрко протягнув їй гроші.
- Тут без здачі!
Потім обережно, обома руками взяв пакунок. Яйці на диво виявились важкими. Це напевно тому що і справді від домашньої курки.
- Скільки яєчка коштують?- це якийсь чолов’яга у темних окулярах і чорною густою бородою протиснувся у юрбі і весело запитав у старої.
Та підняла очі від своїх торб.
- Все, дякувати Богові, розпродала. Ось останні віддала, - вона вказала гострим підборіддям з бородавкою на Юрка.
- А, ну добре,- бородань безтурботно посміхнувся і знову пропав серед юрби, ніби пірнув у річку.
- Повідрощували собі борід, - з неприязню подумав Юрко, обережно складаючи пакет з яйцями до торби, - і вже не зрозуміло - чи йому п’ятдесят років, чи вісімнадцять.
Через півгодини Юрко вже сидів на стільцеві у вітальні своєї невеличкої квартири, переводячи дихання і обливаючись потом. Ліфта у їхньому п’ятиповерховому будинку не було, а жив він на передостанньому четвертому поверсі. Тож доводилося тягнути важкі торби самому.
Юрко вже звик зупинятися на кожному поверсі. Він відпочивав, важко дихаючи, а потім зітхав і йшов далі. Так було і цього разу. Коли він стояв між другим і третім поверхом, поруч з ним легко, немов метелик, проскочила сусідська дівчинка. Юрко не знав як її звати, але частенько бачив ці зелені великі очі і худенькі плечі. Дівчинка весело привіталась і побігла донизу.
- Добре їй, - подумав Юрко, - молоденька, худенька.
А ось у нього була у цей момент одна лише радість - десь у холодильнику його чекала холодна пляшка пива.
Вже дома Юрко розклав куплене по полицях і у холодильник.
Ще як на зло у котрий раз вимкнули світло. Тепер це траплялось по кілька разів на день. Частину яєць Юрко виклав у холодильник, а ті що не помістились він виклав у велику тарілку і залишив на одній із полиць. А вже після цього дістав омріяне пиво і поплентався до ліжка. Треба було відпочити після прогулянки по ярмарку.
Суботній день пройшов як завжди швидко і тихо. Після обіду дали світло і до самої ночі Юрко програв за комп’ютером у гру. Коли очі вже почали злипатися і боліти, а енергетики холодне пиво вже не допомагали, Юрко нарешті вирішив лягати спати.
Він ліг у нерозстелене збурене ліжко і майже одразу провалився у темний густий сон, немов пірнув у вкритий рясною старий глибокий ставок. У сні він важко дихав і зітхав. Піт стікав по тілу і стара футболка, подушка, засмальцьоване покривало просякли вологою наскрізь.
За прочиненим вікном ще час від часу гавкали собаки, десь по вулиці з шумом проносились автомобілі, але поступово і ці звуки стихли. Місто теж неохоче заснуло.
Юрко прокинувся серед ночі. Йому здалося, що він почув якийсь тріск. Так, немов хтось зламав суху гілку у сусідній кімнаті.
Він незворушно лежав у нічній темряві з широко відкритими очами і прислухався до тиші.
Зі сну серце у грудях колотилось зі страшною силою і Юрко відчував цей стукіт прямо у скронях.
Може той тріск йому лише наснився?
Під час довгої гри за комп’ютером він випив три пляшки пива а ще кілька банок енергетиків. Весела суміш алкоголю і збуджувачів. А після такого коктейлю сон завжди важкий.
А може то у сусідів за стіною щось впало - поличка чи вазон з квіткою сусідський кіт перекинув… Все що завгодно може бути.
Он і вікно через спеку у нього відкрите, може хтось на вулиці гілку зламав. Хоча тепер комендантська година і по вулиці у цей час ніхто не вештається…
Але тепер, здається, було тихо. Йому треба заспокоїтися і знову заснути.
Юрко, зітхнувши, повернувся на правий бік і закрив очі. І саме в цю мить він знову почув тихий, але чіткий тріск. Звук пролунав з боку кухні.
Юрко тремтячими неслухняними пальцями намацав вимикач нічника. Рука зачепила телефон і той разом з кабелем зарядного пристрою полетів на підлогу.
- Дідько! - прошипів, вилаявшись Юрко і нарешті клацнув вимикачем. Кімнату вмить залило м’яке неяскраве жовтаве світло.
Юрко повільно встав з ліжка і прислухаючись до кожного звуку, пішов у бік кухні. Юрко ступав обережно. По скроням струмочками стікав піт. Серце у грудях не заспокоювалось.
Юрко на мить завмер перед темним прямокутником дверей, а потім клацнув вимикачем.
Чи то після сутінків вітальні, чи то від напружених до межі нервів, електричне світло здалося Юркові занадто яскравим і різким. Так, немов він опинився у операційній. Колись, у дитинстві, йому якось вирізали апендицит і ось це освітлення було схожим на те, в лікарні. Юрко примружився, навіть прикрив очі вологою від поту долонею. Він зупинився на порозі і не повертаючи голови, поглядом очей, уважно оглянув кожну деталь кухні.
Здається, усе тут було як і завжди. Але він чітко чув тріск, який пролунав з кухні. Може то поличка тріснула? Чи банка з огірками, яку ще мама закрутила, почала тріщати через спеку? Свідомість сама, майже без його участі, пропонувала логічне пояснення нічного звуку. І ці пояснення дійсно були правдоподібними. Але страх. Незрозумілий ірраціональний жах гарячими хвилями накочував і заповнював усе єство.
У кімнаті, здається, усе було як завжди. Невеличкий стіл, застелений скатертиною з яскраво-червоним малюнком чогось, схожого на квіти. Затертий великий холодильник коло темного вікна. Шафи з посудом. Старезна газова плитка, блискуча від жиру, з каструлею борщу, який Юрко забув скласти до холодильника.
Погляд торкнувся полички і саме в цю мить Юрко знову почув тихий хрускіт. Звук лунав з боку глибокої тарілки з яйцями. Тих, що не помістились до холодильника.
Юрко повільно підійшов ближче, нахилився. У тарілці лежали півдюжини білих великих яєць. На самому верхньому яйці по усій поверхні йшли нерівні, схожі на малюнок блискавки, тріщини.
Раптом яйце ледь рухнулось і від нього відколовся невеличкий шматочок шкаралупи.
- Я що, купив на ярмарку яйця з курчатами всередині?! - промайнула думка у голові.
Юрко побачив щось темне всередині яйця.
Там точно щось було всередині. Юрко повільно протягнув руку і бік тарілки і обережно торкнувся яйця. Він відчув, що шкаралупа була на диво теплою, наче яйця стояли під сонцем.
Далі усе сталося за якусь коротку мить, так, що Юрко нічого толком не зміг зрозуміти. Яйце раптом рухнулося, потім розкололося і з нього вискочило щось темне і ніби волохате. Воно чи то вкусило, чи то вкололо Юрка у протягнуту руку. Гострий біль обпік середній палець. Юрко скрикнув і відсмикнув руку. Йому здалося, ніби щось гостре вкололо його. Відчуття було схоже на те, коли медсестра бере кров з пальця для аналізів.
Те, що було всередині яйця Юрко не зміг сповна роздивитись, бо воно рухалось напрочуд швидко і якось рвучко. Він тільки побачив щось темне і волохате. Воно стрибнуло з полички і зі стуком впало на підлогу. Потім вмить щезло десь в сутінках під диваном.
- Господи, що це!?
Те, що вилупилися з яйце зовсім не було схоже на курча.
- Куди воно ділося!?
Поранений палець нестерпно болів, але крові на диво не було. Юрко всунув палець до рота. Та істота забігла кудись під диван і треба було знайти іі. Як же він буде спати у своєму ліжку у той час, коли якесь страхіття вештається по його квартирі?
Юрко, опершись рукою до стільця, повільно опустився на коліна. Він схилився і зазирнув під диван.
Юрко важко дихав. Піт стікав по обличчю і великими краплями падав на лінолеум. Спочатку нічого не було видно. Лише товстий шар бруду і пилу. А ще шматок сухого хлібу, який напевно колись давно упав з обіднього стола і залишився на підлозі сохнути.
- Де воно? Куди воно сховалось?
А наступної миті темна тінь кинулася прямо до обличчя Юрка.
Він відчув страшний біль.
Він намагався кричати. Але щось заліпило усе його обличчя і лише тихе неясне буркотіння лунало з закритих вуст.
Юрко завалився на спину у беззвучному вереску. Усе тіло билося на підлозі ніби в судомах.
У цей час одинока стара жінка - тітка Люба, яка жила поверхом нижче, прокинулась від якогось незрозумілого шуму у верхній квартирі.
Жінка спросоння підняла голову від подушки, прислухалася. Але шум через секунд двадцять затих.
Тітка Люба незадоволено щось пробурмотіла собі під ніс, а потім повернулася на правий бік і майже одразу знову заснула, тихо захропівши.

Минуло кілька тижнів. І деякі сусіди ніби відчували з боку Юркової квартири якийсь неприємний дух.
Але вже скоро спека змінилася зливою, яка тривала кілька днів. Стало прохолодно і той дивний солодкуватий запах щез і усе стало як раніше.
А ще через кілька місяців старі жінки, що майже цілими днями любили сидіти на лавці коло будинку, якось побачили Юрка, який пройшов повз них з двома маленькими дітьми - хлопчиком і дівчинкою.
Коли Юрко з дітьми зайшли до парадного і металеві двері за ними зачинилися, одна з жінок - худорлява бліда, з коротким рудим волоссям і вузькими, як ниточки губами, задумливо і повільно сказала:
- А я і не знала, що у цього чоловіка вже є діти. Господи, як час швидко плине.
- Я пам’ятаю його мати, царства їй небесного. Добра була жінка, але дуже вже голосиста, - не одразу відповіла, тихо посміюючись, інша жінка - невисока і згорблена на один бік.
- Він і схуд. Я пригадую його такого товстого, як колобок. Усе ходив з торбами…
- Діти з’явилися, ось і схуд…
Жінки сиділи деякий час мовчки, зітхали і думали за своє. А згодом неспішна розмова потекла у інший бік.