Епілог

Назар 

На роботу як на свято – найчастіше цей вислів люди використовують із сарказмом. Мені ж пощастило переживати все насправді. А коли побачив гідного суперника, наснаги і завзятості додалось, хоч греблю гати. Та й тренування тут надто відрізнялись від минулих, постійна підтримка власної команди. Якщо раніше Удав націлював розірвати противника, зараз я вчився перемагати з завданням найменшої шкоди. Загалом, атмосфера була до душі, я готовий був працювати з цими людьми до останнього. Олега Вікторовича бачив рідко, однак під час зустрічі він задоволено дивився на мене й одразу допустив до досить відповідального поєдинку.  

Тільки-но я вийшов на ринг, одразу знайшов очима Росичку. Вона трималась, та все одно не сховала від мене страху. Хіба я можу допустити її страждань? Знаю, що кожен отриманий удар наносить болючий шрам на її тендітному серці. Вона дала мені безмежну силу, цю перемогу здобуду заради неї. Чесно скажу, було складно, довелось добряче напружити і тіло, і мозок. Але Назар Тирко стрімко, з піднятою вверх головою увійшов у великий спорт. 

Росичка не захотіла мене покидати, чекала до кінця, як же дратували всі ці урочистості. Яким я був щасливим, коли дістався до ванної у власному домі. Вода допомогла розслабитись і налаштуватись на спокійний вечір в обіймах коханої. Однак спокій перекреслили дві червоні смужки на паличці. Я мало розбираюсь у цих справах, але додуматись таки вдалось. Я так і знав, що не може все йти так добре, завжди з’являються непередбачувані обставини. А вони з’явились уже давно, причаїлись тихенько і ростуть щодня. Якщо це правда, то це найкраща несподіванка у моєму житті. Коли очікування підтвердились, я скаженів від задоволення. Моя Росичка народить сина, так, я знаю, буде син. Йому не доведеться йти моїм шляхом із суцільних помилок, він матиме опору і підтримку з правильних настанов.

 А, якщо чесно, я трохи йому заздрю, він має змогу кожну хвилинку бути з нею поруч, а я лише у короткі проміжки між тренуваннями. Найкращий звук у житті людини – вперше почути серцебиття своєї дитини. Я до безтями полюбив цей звук, тепер я відповідальний за нього і берегтиму їх із коханою усіма силами. 

Через постійну роботу я геть закинув нашу спільну справу і, щоб хоч якось виправити свою провину, вирішив взяти останню поїздку у свої руки. Важко отак наодинці знаходити досі не прославлені місця, та я мав хорошу підказку. Коли ми були у вівчарів, Михайло розповів мені про скелі, однак тоді я не мав на це ні часу, ні бажання, а зараз настала слушна мить. Коли понишпорив в інтернеті, стало дійсно дуже цікаво, адже прості фотографії передавали неймовірну красу тих місць, а з моїми роботами стаття точно матиме успіх. Карпатські гори дивовижні, у своїх лісах ховають багато таємниць.  

У поїздці я постійно переживав за Росичку, адже тепер вона перетворилась для мене у кришталеву вазу. Більше я не мав права допустити і найменшої її травми, тож оберігав усіма силами. Втім, вона надто нестримна, спинити її норов – ще те завдання. Ці два дні, проведені удвох, без буденних справ, стали подарунком долі. Я добре розумів, що приділяю їй дуже мало часу, але моя робота не терпить розслаблення. Щоб добре закріпитись у цій справі, потрібно докладати неабияких зусиль. Кажуть, якщо людина довго про щось мріє, то, отримавши, втрачає інтерес. Я отримав, одначе лише шанс, за який ведеться жорстока боротьба, права на похибку немає. Знаю, що так буде не завжди і, закріпившись, я із задоволенням порину у сімейну буденність. 

Ми приїхали додому з аеропорту вже під ранок. Мені залишалось кілька годин до виходу з дому, хотілось ще хоч трохи поспати, щоб мати сили для тренування. Коли вийшов із ліфта, побачив під дверима величезну корзину різних квітів, а всередині – чорна записка.

 Від цього траурного папірця повіяло холодом, та я не міг не розгорнути його. Підняв квіти з землі і вийняв записку. Після прочитаних у ній слів руки ніби відмовили, квіти вислизнули і розсипалися по підлозі. На плитці лежали відірвані пелюстки, так само моє серце розривалось на шматки. Схоже, мої випробування лише почались, і цього разу все геть не так просто. Лишень я скидав із себе ношу, вона поверталась важчою. А зараз впала на плечі із такою потужністю, що я зігнувся навпіл. Зарано я розслабився і радів своїй перемозі над Удавом. Він потрапив у своє середовище і тепер здатен на більшу підлість, та й я його серйозно розізлив. Ці червоні букви на чорному аркуші натякали на кров, і цього разу не лише мою: 

«Скоро я особисто привітаю тебе з перемогою, мій Леве. Чекай!» 

                             Кінець першої книги

Щиро дякую всім читачам! Сподіваюсь книга Вам сподобалась. Продовження історії обіцяє бути  більш захоплюючим. Чекаю на відгуки.