Розділ 23

Назар     

Першим ділом я подзвонив рідним, вони ще не бачили останніх новин, пощастило першому про все повідомити. А потім пів години вмовляти не приїжджати додому, довелось сказати правду, це був єдиний спосіб відмазатись. Чесно кажучи, кухар із мене ще той, а точніше, я ніколи нічого не готував. Довелось імпровізувати, оскільки Лєрка провинилась, вона і готуватиме. Сусідка відразу погодилась, навіть вмовляти не прийшлось.

- Назаре, ну звісно, я допоможу. А ще особисто попрошу вибачення, дівчина так страждала через мої вигадки. 

Мені і самому було незручно, сподівався сьогоднішнім вчинком перекрити ті негативні відчуття. Доки Лєрка заправляла кухнею, я трохи привів себе у порядок. Невдовзі кур’єр привіз букет лілій. Хіба можна знайти кращі квіти для моєї дівчинки? На кухонному столі красувались легкі закуски, овочі, фрукти, пляшка шампанського і свічки. Щоб ще більше вразити Росичку, я придбав чорницю. До глибокої миски поставив коробочку з обручкою й акуратно присипав ягідками, заховавши її. У двері подзвонили, а мене одразу почало знобити.  

У дверях стояла легка, тендітна і ніжна моя кохана. Болотні очі загорілись яскравими вогниками, вона щаслива бути поруч. Привітались ми без лишніх слів – поцілунок все сказав. Я одразу провів Росичку на кухню. 

- Ого! Це романтичний сніданок? - Вона кинула мені палкий і через край задоволений погляд. 

- Так, це наш день, тільки наш! - Я акуратно відсунув стілець і допоміг дамі всістись.  

Сніданок був смачним, мабуть, моя Росичка теж добряче зголодніла, їжа миттю зникала з тарілок. Вона не починала вияснювати стосунки, а я цього неабияк чекав. Самому наважитись на серйозну розмову виявилось завданням із зірочкою. Я вирішив зайти здалеку. 

- У мене для тебе є сюрприз! 

- Сподіваюсь, він не їстівний, бо у мене жодного шматка вже не поміститься. 

Росичка сором’язливо розсміялась, навіть не підозрюючи моїх намірів. Я підніс до шафки тремтячу руку, акуратно вийняв миску і поставив її перед коханою.  

- Чорниця на сніданок? 

Вона не стримала сліз щастя, мої кохані болотні оченята заблищали яскравіше. Вона взялася їсти чорницю за чорницею, і врешті натрапила на коробочку. Коли Росичка вийняла її, погляд став важким від запитань. Я став на коліна перед коханою, підніс свої пальці до її рук і акуратно відкрив коробочку. Вона розтулила свої солодкі вуста від здивування і захоплення. Отже, інтуїція не підвела. Цей камінчик потягне Росичку прямісінько на дно мого серця. 

- Ліліє, Росичко, кохана, єдина моя дівчинко. Чесно зізнаюсь, я не встиг приготувати ідеальну промову, проспав, - ми обоє розсміялись, схоже, жарт був таки вдалий, він розвіяв напруження, що літало у повітрі. - Я прошу твоєї руки і серця! Так, ми дуже мало були разом, однак пережили і голод, і хвороби, і навіть персональну смерть для оточуючих. Тож якщо ці фактори нас таки не розлучили, а навпаки поєднали, ми мусимо зберегти ягоди долі.  

- Назаре! Для мене став нестерпним всього лише один день без тебе, і проживати його знову я відмовляюсь. Росичка згодна бути твоєю дружиною! 

Якби можливо було передати бодай частинку мого задоволення і щастя, цих відчуттів вистачило б десяткам людей. Камінь заблищав ще яскравіше, опинившись на витонченому пальчику Росички. Я затягнув кохану у пристрасні обійми і поніс у життя, сповнене щасливих передчуттів. А на столі залишилась лежати доленосна стаття. 

«Поїздка, що змінює життя, – тільки так можна сказати про цей край. Стільки колоритних та неймовірно красивих куточків я ще не бачила. А найголовніше – це контрастність. Наша подорож повинна була відкрити вам місцевий бізнес – збір чорниці на вершинах гір, на яких замість дерев є безкраї салатові схили з малими кущиками ягід. Люди руками збирають ягоди, яких вистачає на цілий рік усій країні. Уявіть собі! Об’єми потреб цілої країни ці люди забезпечують власноруч. Ми хотіли взяти у них інтерв’ю, спробувати на собі всі труднощі збору та піти за чорницею від гілки куща до прилавка супермаркету, але життя вирішило інакше. Ми виїхали швидше за всіх, щоб розказати вам про всі переваги та недоліки поїздки на відпочинок на «полонини», і потрапили у реалії пригодницького фільму про виживання. 

Тож сьогодні я розповім вам про два види місцевого відпочинку, а ви самі оберете, який вам більше до душі. 

Якщо ви відправитесь у гори на авто та з гідом, ви побачите: недоторканий багатовіковий ліс, закинуті хати, що будувались голими руками з власноруч сконструйованих матеріалів, села, що розташовані вздовж річок і розмежовані схилами гір, і найголовніше – самі полонини. До всіх цих визначних пам’яток є заздалегідь прокладений маршрут та комфортні способи добирання. 

А з іншого боку – дика та незвідана природа. Ми були до нитки змоклими, голодними, наляканими, знесиленими та травмованими. Ліси повні диких звірів, стрімких кам’янистих потоків, а гори дуже схожі між собою. Коли вже майже не було надії на спасіння, нам пощастило натрапити на прекрасних та незвичних людей. У цій дикій природі вони мають власну справу – це вівчарі, які щороку мандрують горами, випасаючи худобу та готуючи найсмачніший сир, який я коли-небудь куштувала. Екологічно чиста продукція, здавалося б, такого вже давно немає. Але, як бачимо, тільки на полонинах збереглись традиції прадавнього ремесла. Вівчарі поєднують у собі сучасне життя з гаджетами і кочування у глибинах лісів.  

Якби мені дали змогу повернути час назад та обрати, як провести подорож, я б обрала другий варіант. Я повністю переосмислила своє життя, почала цінувати кожну хвилину та деталь сучасних технологій. Краєвидів та прекрасних звуків природи не забути ніколи. Хоч ці дні були дуже важкими, ми все одно були щасливими та зачарованими цим краєм. Я обов’язково повернусь туди знову, тільки наступного разу найголовніше, що візьму із речей, – тривожна кнопка, надійно закріплена на мені».