Розділ 16

Лілі 

Сльози радості стримати не вдалось. Я зачинила двері і кинула ключ на тумбу у коридорі. Рідний дім. Скільки разів у горах я мріяла тут опинитись, і скільки разів запевнялась, що цьому не судилось збутись. Моя квартира здавалася ще затишнішою, навіть запах був особливим. Постоявши кілька хвилин біля дверей, я на ходу скидала всі речі, залізла в душ і розслабилась під струменями гарячої води. Як же добре, економити не треба, стояла б тут вічність. Вода витягла з мене останні сили, тож, не зважаючи на голод, я пішла спати. Навела будильник раніше, ніж зазвичай, на годину, такий важливий день, потрібно ретельно підготуватися. 

Мій будильник, найрідніший, найкращий, як же я була рада чути його знову. Виспалась добре, адже вчора звалилась у ліжко ще звечора. Поставила варити каву і швиденько побігла у душ. Із задоволенням випила чашечку запашного напою. Так не хотілось вставати з крісла – краєвид за вікном мені подобався. Через досить ранній час надворі майже не було людей, чистенькі вулички і малиновий світанок вдалині. Все-таки я не прогадала, коли зупинила свій вибір на квартирі, розміщеній на десятому поверсі. Краєвид у мене дійсно прекрасний. 

Моя перша настільки масштабна конференція. Спочатку я відчула гордість, та її швидко витіснив страх. До неї я зовсім не готова, жодної підготовленої відповіді, та й вигляд у мене не найкращий. Я підійшла до дзеркала й усвідомила, що доведеться добре попрацювати над собою. Подалася до шафи і взялася пильно розглядати свої сукні. Або занадто скромно, або навпаки – відверто і навіть вульгарно. В очі кинувся ще не розпакований костюм. Точно, костюм. Як я лише про нього забула! Кілька тижнів тому шопились із дівчатами, і я помітила червоний брючний костюм. Строгі штани з високою посадкою, які спокусливо обтягують стегна, а здолу розкльошені, чим видовжують ноги ще більше. Відкритий топ у вигляді корсету чорного кольору вдало підкреслював груди. І піджак – строгий, подовженого крою, без зайвих деталей, лише один масивний ґудзик, який я, звичайно, навмисне не застібну. От і чудово, тепер потрібно зробити щось із волоссям. Я зупинилась на акуратному кінському хвості, який звисав до сідниць і сильно виділявся на фоні червоного піджака. Макіяж зробила досить сміливий: за допомогою стрілок додала погляду котячої виразності і, звісно, губи вкрила червоною помадою – з таким образом лише так. Із усього асортименту взуття мій вибір став на чорних лакованих туфлях із гострим носиком і високою шпилькою. Я взулась і тільки підвелась, як рани боляче запекли. І скільки вони ще заживатимуть? Мені потрібна хода левиці, а не побитого кошеняти. Я роззулась і побігла до аптечки, взяла жменю пластирів і взялася ліпити нові ноги. Кілька шарів пластирів зробили свою справу, навіть нога щільніше пристала до туфлі, зменшуючи травмування.  

Відображення у дзеркалі не могло не тішити. Від упевненості в собі я випрямила спинку і здавалась вищою. Останній штрих у вигляді французьких парфумів, незмінних «Paco Rabanne Lady Million». Кожна жінка повинна обрати свою окрему візитну картку у виді аромату. Ну все, Назаре, сьогодні я тебе одурманю і змушу ревнувати. Навіть якщо він одягне смокінг, я все одно виділятимусь більше. 

Я спустилась вниз, пройшлась до авто, сигналізація запікала і я впевнено вмостилась за кермо. Моя білосніжна «Šcoda Rapid», елегантна й без зайвої химерності одразу видавала хороший смак власника. Так, всі мої блага взяті в кредит, мільйони я не заробляю. Однак, стабільна робота і такий же дохід – незмінні. Звісно, у моїх подруг все отримано або від батьків, або від папіка. Та це до першої провини. Батьки можуть вигнати, коханець – змінити об’єкт обожнюваності на молодший і менш претензійний. Інколи правдивість моїх слів визнавали. Визнавали з чемоданом і сльозами, перебиваючись кілька днів у кредитній квартирі. Тоді я вкотре запевнялась, що йду правильним шляхом, а завдяки наполегливій праці скоро вдасться позбутись кредитів і нарешті видихнути. 

Я навмисне припаркувалась біля входу, сподіваючись, що моя поява залишиться поміченою. Так і сталося – журналісти попросили попозувати для них і я з радістю погодилась. Як тільки зайшла всередину, одразу пішла до начальниці, нам є що обговорити. Я відчинила двері і гордо ввійшла, сподіваючись на шквал здивування. Тамара Дмитрівна мене похвалила, однак вигляд у неї був розбитий, я не могла цього не помітити. 

- Тамаро Дмитрівно, невже щось сталось? - Я підійшла ближче і сіла у крісло за столом.  

- На конференції я оголошую закриття проєкту, - вона була на диво спокійна, це мене насторожило. Хіба можна отак просто відмовитись від такої справи? 

- Що значить закриття? - Різко запитала я, цього почути точно не очікувала. 

- Лілі! - Тамара Дмитрівна підвелась зі свого місця і підійшла до мене. У її очах був відчай і біль. - Ти ледь не загинула, я пообіцяла собі, якщо моя дівчинка повернеться, більше ніяких небезпечних пригод. 

- Он як. А як же гроші? Просто так зазнати стільки затрат! - Я не розуміла її. Одна справа – приймати таке рішення, будучи на емоціях, і зовсім інша – тверезо все обдумавши, коли я сиджу перед нею в ідеальній формі. 

- Затрат немає, у нас стільки продаж ніколи не було, ми відбили всі гроші. 

- От і чудово, якщо зараз все спинити, це ударить не лише по заробітках, це знищить нашу репутацію. Якщо ми взялись за цей проєкт, доведемо вже його до кінця. До того ж це моя справа, доручення, віддане особисто Вами у мої руки. Ризикувати більше я не збираюсь, якщо фінансів вдосталь, треба негайно виділити на захисну апаратуру. Цим самим ризики зведуться до мінімуму, а робота виповнятиметься по максимуму. Ми не поступимось перед конкурентами і не дамо слабину. 

Я не могла зупинитись, бо надто багато я вклала у цю справу, включаючи своє здоров’я. Я повинна переконати начальницю змінити це безглузде рішення. Тамара Дмитрівна послабила хватку, вона, здавалось, видихнула з полегшенням. Це добре, я ніколи не дозволяла такого натиску у її бік, тож реакція була непередбачувана.