Розділ 5

Назар 

У мандрівку я зібрався швидко і залишався спокійним, як удав. Бабуся у санаторії, тож не було тих слізних прощань, не люблю, коли жінки плачуть, бо завжди дратуюсь, коли не знаю, чим можу допомогти. Та сльози, мабуть, скоро бачитиму часто, «теплична пані» винесе весь мозок у горах. Та я терпіння маю, особливо коли є час змиритись. 

Вона зайшла до купе майже одразу після мене. Сюди теж на шпильках, і що у цій голові замість розуму? Я вирішив допомогти і сам умістив її величезну сумку, там, мабуть, запасів на кілька років. Вона прийшла із паскудним настроєм. Якщо так і далі мовчати, поїздка буде зіпсованою. Я не збирався їй поступатись, та на розмову все ж вивів. 

Вона виявилась геть іншою всередині, не порожньою, хоч і намагалась ховати все в собі. Я розслабився і став собою, жартував, сміявся і слухав її цікаві розповіді.  

По приїзді до готелю вирішив остаточно з нею зблизитись. Вперше у своєму житті таємно влаштовував романтичну вечерю. Де я і ця соплива романтика? Я звик все силою, натиском, а тут тендітна дівчинка. Із жінками я особливо не церемонився, вони самі вішались на шию. У спортзалі бути тренером дуже вигідно у цьому плані. А зараз я – повний ідіот, замість того, щоб лягти спати з важкої дороги, сиджу з адміністратором готелю і складаю список всього необхідного для вечері. Про транспорт подумаю зранку, а зараз спати, бо очі злипаються. 

Ще й на зорю не займалося, як до мого номера постукали. Першим бажанням було вийти і з хрустом зламати пальці негіднику. Та потім до мене дійшло, що це я винен у такому ранньому візиті. Вийшов, взяв рюкзак, повний всього необхідного, і сховав у номері. Трясця… ще джип треба було знайти. Я ліг на ліжко і почав шукати прокат авто поблизу чи, може, гіда. Не тут це було, у цій глухомані нічого подібного і бути не могло. Я заплющив очі на мить і розлючено видихнув. Треба було вставати, йти просити адміністратора шукати нам авто... 

Я прокинувся від стуку у двері. Якого стуку? Я ж уже прокидався сьогодні. На автоматі вийшов навулицю і, глянувши на годинник, брудно на нього вилаявся. Різко перепросив у дівчини, навіть не глянувши на неї, грюкнув дверима і кинувся збиратись. За кілька хвилин вийшов, готовий, надвір і, глянувши на Лілію, мимоволі застиг на місці. 

Вона була не схожа сама на себе, зовсім без макіяжу, із заплетеним у косу волоссям, спортивному костюмі, який настільки обтягував її, що всю фігуру було добре видно. А на ногах були кросівки, маленькі такі, та й вона сама геть маленька і ніжна, і справжня якась.  

- Е-е-ей! Ти сюди на мене дивитись приїхав? 

Дідько! Яким ідіотом я зараз виставив себе перед нею. Я ненавиджу ніяковіти, це не у моєму стилі, тож я зробив серйозне обличчя і поспішив втекти від ситуації. 

- А намет я повинна нести? 

Ну, звісно, намет. На кілька годин у гори просто життєво необхідний намет. Я вирішив промовчати, обернувся і забрав із землі ще один важкий рюкзак. Вочевидь вона помітила моє невдоволення і почала виправдовуватись. 

- І не дивись на мене так. Якщо стане важко, я втомлюсь чи просто поїсти захочеться, ти розкладеш намет. Я – леді, і завжди маю бути гарна, а укуси комах і обгоріле лице у мої плани не входять. 

Ну, звичайно, твоя правда, чого це я тільки дратуюсь. Потрібно було ще взяти лікаря, якщо поранимось, кухаря разом із кухнею, а ще народний ансамбль, якщо раптом стане нудно. Добре, що хоч на думки мені лишила право. Вона вирішила не чекати на свого «раба» і спокусливо рушила переді мною, тепер її фігура для мене відійшла на другий план. Краще б її характер був таким ідеальним. 

Вона виходила з воріт, а я згадав про кляте авто. Зараз почне ще і через нього мозок виїдати, та тут я дуже помилився з висновками. Лілія впевнено підійшла до мотоциклів на узбіччі, гордо взяла шолом у руки і зверхньо промовила: 

- Поки ти просипав свою роботу, я знайшла альтернативний спосіб дістатись до вершини. Сподіваюсь, ти вмієш їздити на мотоциклі? 

Може, це й альтернативний спосіб із її маленьким рюкзачком на плечах, та мені цей варіант ще вчора не підходив, а сьогодні – взагалі капець. Я міг би відмовитись, та ця самовпевнена дама просто змусила погодитись, так її радувало мене принижувати. Хай думає, що перемогла мене, така розумна і все вона вміє, і все продумала, я погляну на її вражене обличчя на вечері. Все одно поступиться мені, хай закохається, а потім гратимемо за моїми правилами. 

Я пропустив Лілію вперед, хоч вона і їхала впевнено, все одно боявся, що не впорається. І де вона тільки навчилась так їздити? Наче така леді, а сама ганяє, як брутальний байкер. Хвилювання поступово відійшло і я почав розглядати довколишній краєвид. Одразу в очі впала стара хатинка, вона була дуже колоритна, тож я вирішив, що потрібно зупинитись і зробити декілька кадрів. Спинився і посигналив Лілії. Вона навіть не помітила таку важливу деталь для оформлення статті. Ось вам і професіонал, і як вона тільки добилась таких успіхів? Якби начальником був чоловік, питань би не було, але начальницею була з вигляду прискіплива жінка. Це не мої проблеми, головне – самому вміло виконати роботу. 

Тільки-но я зняв із себе надокучливі рюкзаки, як почув скрип заліза. Ця ходяча проблема вже встигла побігти до хати і впевнено перла всередину. Я швидко підійшов до неї і вхопив за руку, не давши відчинити двері. Вона, очевидно, злякалась, різко повернулась і майже притулилась обличчям до моїх грудей. Потім підняла погляд вверх і дивилась у мої очі, не приховуючи захоплення.  

- Ти куди йдеш? Там може бути небезпечно. Відійди, я сам! 

Ще не вистачало нам і таких проблем, зараз щось станеться з нею і роби потім, що хочеш. Я рішуче ввійшов усередину, там виявилось порожньо, небажаної живності не було, лише кляте павутиння замотало все довкола. Загалом, нічого цікавого, треба йти фотографувати ззовні. 

Я розвернувся і замість Лілії побачив бліду, як стіна, її примару. Вона заклякла на місці зі сльозами на очах. У той момент я злякався, витяг її навулицю, а вона не рухалася. Почав оглядати, чи щось вкусило, чи налякало – не розумів.