Розділ 4

Лілі 

Зайшовши в потяг, я попрямувала шукати своє купе. Коли потрібна цифра стояла перед очима, я спинилась. Мабуть, він уже всередині, як же не хочеться знову бачити цю людину, якби дорога не була далека, я б із радістю тут залишилась. Трохи постоявши під дверима, зібравшись із думками, я обережно відчинила двері. Назар сидів біля вікна. Тільки-но мене побачив, схопився влаштовувати мою валізу. Ну що ж, приємний вчинок. Він виглядав задоволеним, забув нашу сварку і насолоджується поїздкою? Нічого, головне, що я добре пам’ятаю. 

Я вмостилась навпроти хлопця. Ігноруючи його, дивилась у вікно так, ніби сиджу тут одна. Вирватись із роздумів змусив його низький тембр голосу. 

- Ти досі злишся на мене? Це добре видно з твого обличчя. Я знаю, як нам вирішити це питання! 

Я помалу повернула погляд на нього. Він був геть іншим, розгубленості в очах зовсім не лишилось. Назар не питав, він, радше, констатував своє рішення, порушити яке не лишав права.   

- Цікаво, який обман на мене чекає цього разу? - Я розізлилась і розгубилась водночас. Та послаблювати хватку точно не збиралась. Якщо зараз нас очікує сварка, то я готова як ніколи. 

- Я ще раз прошу вибачення і нумо знову знайомитись! Якщо нам не забути минулі образи, разом не спрацюватись. Ця робота – хороший шанс для нас обох. І, якщо чесно, як людина ти мені подобаєшся... 

Назар знову став м’якшим і щирим зі мною. Або ж просто обирав найлегшу тактику спілкування. Немає конфлікту – немає проблем. Ну що ж, ти хитрий, визнаю, але і я не проста людина. Я погоджусь на твою пропозицію, та свого шансу трохи вжалити не втрачу. 

- Хіба ж у мене є вибір? Весь наступний тиждень лише ти будеш у колі мого спілкування, тож нумо знайомитись. І, якщо чесно, як людина ти мені зовсім не подобаєшся...  

Сказавши ці слова, я очікувала негативної реакції, проте Назар голосно розсміявся і зауважив моє чудове почуття гумору. І знову провал, я шукаю проблеми, невидимі підступні ходи, а він лише намагається налагодити стосунки. Напевно, потрібно позбуватись усіх негативних думок і поволі пливти за течією. 

Ми розмовляли цілу дорогу, про все на світі. Розмова сама стелилась, невимушена, легка. Ми не відкривали одне одному душу, просто знаходили спільні інтереси у буденних справах. Я давно так багато не сміялась, Назар виявився цікавим хлопцем, мені стало навіть приємно бути у його присутності. З радістю поділилась дослідженнями краю,  у який ми тримаємо шлях. Він оцінив мою серйозність і віддачу справі. Не встигли ми отямитись, як весь шлях залишився позаду і потяг загальмував на нашій зупинці. 
Назар знайшов таксі і ми рушили до свого тимчасового місця проживання. Дорога була далекою і нелегкою. Я розглядала навколишні села: досить красиві будинки з доглянутими квітучими двориками, акуратні покошені поля, у всіх свої городи з різноманітними овочами та сади, повні фруктів, і, звичайно, гори – одна мальовничіша за іншу. 

До пункту призначення ми наближалися, як я зрозуміла, вельми поганою ґрунтовою дорогою. Цей кінцевий відрізок шляху вкрай виснажив і остаточно добив мої сили. Нас довезли до бази відпочинку, вона була в кінці села, в лісі. Розгледіти все довкола не було ні сил, ні можливості, бо вже повністю стемніло. Нас поселили в окремих номерах, якими виявились маленькі дерев’яні будиночки, що складались зі спальні та санвузла. Останнє, що я запам’ятала цього дня, – велике і дуже приємне ліжко. Я не лягала, а просто з розмаху грюкнула на нього і, здається, ще у польоті заснула. 

Прокинулася від співу пташок та шумної гірської річки. Вирішила поки не вдягатись, а просто накинула на піжаму халат і вийшла трохи прогулятись на самоті. Це був найпрекрасніший ранок у моєму житті. Я проходилась навколишньою територією, розглядала дерев’яні будиночки бази, вдихала аромат скошеного сіна. Дійшовши до річки, вийшла на мостик. Під ним плавали красиві рибки, а трохи нижче був дуже гарний водоспад. Такі місця дуже відрізнялися від міського парку, хоч у ньому ростуть такі самі дерева, трава, квіти, однак вони ідеально підстрижені, скориговані і штучні якісь. Природа не потребує поправок, вона сама по собі створена ідеальною. 

Мене помітив персонал і запропонував сніданок навулиці у милій дерев’яній альтанці. Я смакувала свіжі теплі булочки із запашною кавою, яка тут перестала бути гіркою. Моя робота радувала дедалі більше, не робота, а мрія. Так хотілось скоріше рушити у гори і подивитись із висоти на цей рай. Та спочатку я із задоволенням скупалась у річці. Не дивлячись на спеку, яка стояла з появою перших променів сонця, вода була досить прохолодною. Не знаю, чи буде ще нагода прийняти такий незабутній ранковий душ. 
Я домовилась про прокат мотоциклів, бо мій напарник, вочевидь, ще бачить милі сни. Хай спить, так я матиму час зібратись, не люблю, коли підганяють. Підганяти ніхто і не збирався – повністю готова я змушена була йти до цього лінивця у номер, сподіваючись, що він там живий. Я наполегливо постукала у двері, які через кілька хвилин ледве відчинилися. 

Назар стояв сонний із розпухлим обличчям, мружив очі від яскравого світла. Я планувала його трохи висварити, проте мій рот мене підвів, застигнувши у напіврозтуленому стані. Хлопець вийшов лише у шортах, його торс був повністю оголений, і він – мов скала. Я не розбираюсь у назвах м’язів, але тут їх було вкрай багато. Навіть не підозрювала, що у нього настільки натреноване тіло. Я б так і дивилась на цю мужню красу необмежену кількість часу, якби Назар не висварився на свій наручний годинник і не пішов одягатись. Він перепросив, не глянувши на мене, чим врятував від безглуздої ситуації, і зачинив двері. 

Я трохи прийшла до тями і зібралась, наскільки це було можливо, з робочими думками. Через десять хвилин він знову прочинив двері. Я зробила кам’яне впевнене обличчя і підвела погляд. Хлопець стояв, одягнений у вільний спортивний костюм, із рюкзаком на плечах. Він дивився на мене точно з таким самим виразом, як я на нього кілька хвилин тому. Мені стало трохи ніяково і водночас приємно. Показувати справжні почуття не могла, тому вирішила захищатись шляхом нападу.