ЕПІЛОГ

(Жертва юної Лорі Грей не була марною! Трагічний випадок, завдяки якому вона врятувала життя своїй тітоньці і дитині у неї під серцем – зробив щасливим барона Клемона, як би жахливо це не звучало. Наприкінці грудня, холодного зимового ранку, коли баронеса Еленор Клемон, (за сумісництвом – вдова графиня Блейк) народила міцного і здорового хлопчика, якого назвали Ніколас… Тоді, взявши на руки свого первістка, Домінік вперше за довгий час радісно посміхнувся!

Поцілувавши тендітну руку своєї слабкої, але щасливої дружини, барон Клемон вийшов на галерею і зупинився перед портретами, що висіли у два ряди на широкій вибіленій стіні. Біля зображення баронеси Беатріс Клемон – його покійної матері, висів портрет юної і усміхненої леді Лорейни Грей. Молодий лорд пам’ятав, як сам намалював його відразу після трагічної смерті дівчини. Вбитий горем, він зображував вихованку графині… щасливою, бо був впевнений, що саме так вона почувалася, коли – волею Неба – віддала життя за тих, кого любила.

Тоді, наносячи лінії на полотно, Домінік згадував посмішку Лорейни і блиск в її щирих зелених очах в ті моменти, коли дарував їй збірку віршів; коли вів її в танці на Весняному Балу і цілував її… Коли після розриву з графинею вони вперше зустрілися в саду Блейків і Лорейна обняла його так міцно, наче він один був для неї важливим у цілому світі!.. Коли… Коли він просто був поряд. Такою Домінік запам’ятав доньку генерала Грея: люблячою, благородною, терплячою і великодушною, щирою і мужньою… Здатною прощати! І саме такою про Лорейну дізнається його син, коли виросте.

Повернувши немовля так, ніби показуючи прекрасній дівчині на портреті, Домінік Клемон вдивився в її знайомі до болю зелені очі і тихо сказав: «Ніколи не забуду, що ти зробила для нас, Лорі…» Обережно притискаючи сина до грудей, барон вклонився. Коли через велике вітражне вікно за його спиною пробився промінчик зимового сонця, освітлюючи портрет Лорейни і ковзнувши по полотну – Домінікові здалося, ніби дівчина і справді всміхнулася. По обличчю барона Клемона текли сльози, але то були – сльози щастя.)

***************
«Хіба не має Любов права – 
Вриватися в серця?
Чи то не благородна справа…
Її пронести до кінця?..
Потрібно день і ніч молити,
Нам Милосердні Небеса, – 
Щоб у житті того зустріти,
В кого в душі – справжня краса!»
КІНЕЦЬ
***************

Ось і все, дорогі читачі: фінал романтичної та чуттєвої, хоч і доволі трагічної історії. Дякую, що читали і, як і зазвичай, чекаю ваших коментарів та вражень від моєї творчості, а також запрошую до читання майбутньої книжки, публікацію якої невдовзі розпочну на платформі  Букнет.  

Гммм... З римами та пристрастями англійської аристократії  покінчено, адже сюжет наступної історії перенесе нас у світ магії і д... Дочекайтесь!😁