Частина ІІІ

(Того ж дня ближче до вечора, Лорейна та її тітонька Еленор попрощалися з одним зі своїх гостів – генерал Грей після не приємної і важкої розмови з бароном Клемоном не захотів залишитися в маєтку, а вирішив провідати свого старого товариша по службі, який мешкав за містом. Графиня була засмучена швидким від’їздом брата, хоч він і говорив з нею доволі суворо. Проте Лорейна засмутилася через це набагато більше, ніж її тітка. Присутність батька, як це не дивно, змушувала її почуватися спокійніше. Дівчина розуміла, що буде краще, якщо барон з генералом не бачитимуться зайвий раз, але й з батьком вона хотіла побути довше. Тому вже біля самих воріт Лорейна підійшла і просто міцно обняла генерала, чим викликала подив як у нього, так і у тітки. Погладивши єдину доньку по щоці, Ендрю Грей всміхнувся їй трохи розгублено, сказавши, що вона так прощається, ніби бачить його… востаннє. На очі юної леді набігли сльози і тоді батько пообіцяв, що заїде на зворотному шляху, коли повертатиметься в замок.

Отож, генерал поїхав, а от барон Клемон затримався в цей день довше, ніж зазвичай. Вечоріло, а він сидів з Діконом на терасі і грав у шахи, розповідаючи всілякі історії про те, як вчився у військовій академії. Хлопчик захоплено слухав його і зовсім не стежив за грою, що, між іншим, не заважало йому вигравати. Графиня Еленор, тим часом, допомагала Лорейні готуватися до зустрічі з віконтом Керрі, адже за пів години він заїде по неї і вони поїдуть на бал його сестри – леді Клариси.

Лілова сукня з широким чорним паском, яку тітка порадила Лорейні вдягнути на цей бал – не могла зрівнятися з тим казковим вбранням, яке для дівчини зшила скромна кравчиня місіс Крейн з нагоди Весняного Балу. Та розкішна сукня з атласу, шовку та шифону, оздоблена перлинами, яку Лорейна вдягала не так давно,.. в якій провела, мабуть, найщасливіший свій вечір з бароном Клемоном – зараз самотньо висіла в кутку шафи і відтоді дівчина навіть не торкалася до неї… Наче м’яка і ніжна тканина зберегла тепло рук Домініка, коли він тримав її в танці; увібрала в себе терпкий аромат його одеколону – все те, що юна Лорі відчайдушно намагалася забути. Але…

Лорейна випрямила спину і важко перевела подих, намагаючись надати собі безтурботного і радісного вигляду. Тітка допомогла їй вдягнути темно-синій жакет, адже коли сіло сонце – стало прохолодно. Дівчина вдячно кивнула і повернулася до великого дзеркала, оглядаючи своє відображення. Графиня у неї за спиною лагідно торкнулася її плеча і Лорі помітила тривогу на обличчі тітки, яка чулася і в її тихому голосі)

Графиня Еленор

Як ти почуваєшся, мила?

Лорейна

(Спробувала всміхнутися, але голос зрадливо затремтів)

Трохи хвилююся перед балом, тітонько.

Графиня Еленор

(Не зводить з відображення вихованки серйозного погляду)

Я не про це питаю, дівчинко…

Лорейна

Я Вас не зрозуміла.

Графиня Еленор

(Відводить погляд, але все ще тримає руку на плечі вихованки)

Ти виконала те, що обіцяла – 
Я знаю, як ти через це страждала.
Боротися найважче… з самим собою,
Боюсь, для тебе ноша ця буде надто важкою.

Лорейна

(До останнього вдає, що не розуміє суті слів тітки)

Як Ви гадаєте, тітко, леді Клариса – 
Дуже на віконта схожа?
(Графиня Блейк спохмурніла і відвернулася, підійшла до вікна – руки її опустилися, плечі поникли. Жінка збагнула, що тепер вже немає сенсу переконувати вихованку і доводити їй щось, бо… вона не змінить свого рішення відмовитися від коханого на її – Еленор – користь. В цій ситуації, Лорейна несподівано гостро виказувала рішучість, непохитність і вольовий характер, успадковані нею від могутнього батька-генерала. В якійсь мірі, графиня б навіть пишалася жертовним вчинком своєї вихованки, якби… страх за майбутнє Лорейни не оселився в її душі з тієї миті, як дівчина показала їй створену Домініком картину.

Так чи інакше, але графиня бачила, що її дівчинка намагається видаватися радісною, хоч насправді – біль і смуток мучили її розбите серце, застигнувши на дні зелених очей. І вони обидві знали причину: що б Лорейна не казала, якою б сильною не здавалася – розлука з Домініком вбивала її день за днем. Бідне дитя!.. Графиня зітхнула, помітивши з вікна, як у сутінках екіпаж віконта Керрі повільно під'їхав до воріт маєтку і зупинився. Еленор вже повернулася до вихованки, щоб повідомити їй про це, але натомість сказала тихо)

Графиня Еленор

Дитя, хочу, щоб ти знала:
Не можеш їхати на бал – лишайся вдома,
Ти стільки хвилювалася сьогодні… Краще б відпочила.
(По обличчю дівчини промайнула тінь, наче вона завагалася на мить, не знаючи, що сказати. Проте коли Лорейна глянула на тітку через плече, голос її звучав спокійно і впевнено)

Лорейна

Я поїду, тітонько… Я обіцяла.

Графиня Еленор

Що ж, тоді всміхнися, мила – 
Лорд Вільям вже приїхав!
(Графиня приречено зітхнула, коли Лорейна дійсно всміхнулася і схвильовано спитала, підходячи до неї)