Частина ІІ

(Бал. Весняний Бал! Здавалося, цей захід отримав свою назву не лише тому, що проводився саме на весні, а ще через те, що подібно до того, як після зими оживають і прокидаються ніжні квіти і міцні молоді дерева – так само зараз прокинулися і ожили леді та лорди як найстарші, так і найбільш юні. 

Біля герцогського маєтку з обох боків вулиці вже вишикувалися розкішні екіпажі вельмож. Вечір був теплим, поволі насувалися сутінки, змушуючи перші яскраві зорі з’явитися на небі. Молодий, гострий місяць висів над самим маєтком. Звідусіль чулися голоси, сміх… скрипіли колеса та іржали коні. Перед величною спорудою, у дворі з обох боків знаходилися великі фонтани, в яких весело дзюрчала вода. Бруковані, освітлені смолоскипами широкі доріжки огинали їх, ведучи у розкішний великий парк, в який, до речі, можна було потрапити і з середини, з бального залу через задню терасу. Сам бал почався десь годину тому з урочистого привітання герцога й герцогині – власників маєтку. Гості продовжували прибувати. Біла мармурова підлога таємниче відбивала святкові вогні, якими був освітлений круглий зал. Неймовірних розмірів кришталева люстра висіла над головами гостей і здавалося, що підвішені фігурки тоненько дзвенять. Прекрасна музика не стихала ні на мить і ні на мить не припинявся потік танцюючих пар. 

…Барон Клемон допив легке, ігристе біле вино – не зводячи погляду з Лорейни. Дівчина танцювала з якимось молодиком років двадцяти. Запрошуючи леді Грей на танець – юнак представився, але Домінік не вважав за потрібне запам’ятати ім’я і титул худорлявого рудоволосого хлопця. Та й навіщо? Їх стільки ще буде… Барон всміхнувся: рудий знову наступив Лорейні на ногу. Вже вдруге з початку танцю! Та-а-а-к, танцював бідолаха поганенько та й вигляд мав не кращий: Домінік аж звідси бачив дрібні крапельки поту над рудими бровами. Хвилювався, сердешний… Ще б пак! 

Вихованка графині Еленор Блейк мала приголомшливий вигляд. І справа не тільки у вишуканій, дивовижній сукні, якою леді Грей зачарувала всіх джентльменів і розізлила дам. Було щось… таємниче в блиску зелених очей дівчини; в плавних граційних рухах, які поєднували в собі дитячу непевність і сміливий порив молодої леді. Промениста щира посмішка і веселий сміх; хвилі шовковистого коричневого волосся нижче спини… Домінік дивився на юну Лорейну і розумів, що тієї сором’язливої, схвильованої дівчинки у темно-синій сукні, яку він вперше побачив у саду в маєтку Блейків – більше немає. Лорейна дуже змінилася! Ні, вона поводилася стримано, виховано і розумно, але, в той же час, зникла та непроникна маска серйозності і внутрішньої напруженості, під якою дівчина раніше ховалася і замикала всі свої почуття, ніби в клітці… 

Барон Клемон змусив себе відірвати погляд від Лорейни. Колись, не так давно – з таким же захватом він спостерігав за її тіткою… Еленор. Домінік поглянув туди, де стояла графиня Блейк зі своїм чоловіком. Еленор непомітно підморгнула йому. Молодий чоловік відвернувся і знову прикипів поглядом до юної Лорі – і не він один. Як мінімум три пари очей власників чорних елегантних фраків спостерігали за прекрасною леді Грей, чекаючи своєї черги. Домінік всміхнувся подумки: «Ні, наступний танець – мій!». Відчув раптом, як пришвидшилося серцебиття. Глибоко вдихнув. «Рудий невдаха» – як назвав кавалера Лорейни барон – знову наступив їй на ногу. Почав вибачатися. Дівчина привітно всміхнулася і торкнулася рукою плеча хлопця: мовляв, нічого страшного. Музика поволі стихала і пари сповільнювалися. «Прокляття! Досить на сьогодні! Далі – леді Грей проводитиме час тільки зі мною…» – несподівано вирішив для себе барон Домінік Клемон і рушив до дівчини, тендітну ручку якої вже хотів тремтячими вустами поцілувати її останній на сьогодні рудий залицяльник, але – не встиг, бо барон легенько спинив його, опустивши важку долоню йому на плече. Вклонився і повів усміхнену леді Грей у глиб залу. Тривожний і, водночас, здивований погляд графині Блейк безсило втупився їм у спини. Трохи бліда Еленор міцніше стиснула келих з шампанським. 

…Лорейна глибоко вдихнула. Здавалося відтоді, як в кімнаті перед дзеркалом тітка поправила останню перлову шпильку в її зачісці – минуло ціле століття! Дівчина згадувала, як розривалася від бажання краще роздивитися у дзеркалі, чи все точно в порядку і – від бажання скоріше спуститися у гостьову залу, де вже чекав барон Клемон. Тоді тітка накинула їй на плечі легеньку, золотисту шифонову шаль і, розглядаючи, з серйозним видом спитала)

Графиня Еленор

Хвилюєшся, мила?

Лорейна

Зовсім ні, тітонько, я спокійна.

Графиня Еленор

Хіба? Раніше ти завжди хвилювалася, 

Коли зустрітися з бароном готувалася.

Лорейна

Так то ж раніше, як він був… чужий, 

А тепер…

Графиня Еленор

Що – тепер?

Лорейна

Тепер... я краще його знаю й Ви самі –

Казали, що добрий він… йому я довіряю.

Графиня Еленор

Дитя... Лорі! Це, звичайно, добре 

Та я… хвилююся за тебе.

Лорейна