Частина ІІ

(Родовий маєток барона Клемона. Вечір того ж дня. Старий слуга повільно піднімався сходами у кабінет лорда Домініка, тримаючи в старечій долоні записку. Перед дверима він завмер і двічі постукав)

Слуга Томас

Мій пане, можна увійти? 

Лорд Домінік

Так-так, заходь!

Слуга Томас

Служниця графині Блейк приходила –  

Леді Еленор Вам записку передала.

Лорд Домінік

Справді? Цікаво, що ж леді написала… 

Дякую, Том, ти вільний. 

Можеш вертатися до своїх справ, 

Як знадобишся – я тебе покличу... 

І чаю завари мені… із трав.

Слуга Томас

Слухаюсь, пане!

(Барон відступив трохи і прискіпливо оглянув своє творіння. Він вже дуже давно нічого не малював, а зараз от вирішив перевірити, чи не даремно вчився колись у художній школі. Таки не даремно! Еленор дивилася на нього з малюнка, мов жива. Пронизливий погляд, тонка шия, тендітні плечі… Домінік намагався відтворити майже все, а оскільки малював він по пам’яті, то сміливо додавав вигадані деталі. 

На створеній бароном картині Еленор сиділа на краєчку фонтану, повернувшись спиною і дивлячись через плече. Сукня її була розстебнута і оголювала спину, а до грудей вона притискала букетик білого бузку. Принаймні, в уяві барона бузок був білим, а сукня графині – синього кольору… Так, чомусь йому запам’яталася синя сукня Лорейни тоді в саду. Миле дівча! 

Барон Клемон малював вже півтора години. Стримані рухи і плавні лінії на полотні заспокоювали його. Спокій. Ось чого йому бракувало з моменту вчорашньої розмови з графинею на балу. Те, що задумала Еленор, було йому неприємним і викликало тривогу. До того ж, менше всього хотілося прикидатись, обманювати когось, в тому числі і себе. Але вже пізно щось змінювати. В руках він тримав записку і, судячи зі змісту, завтра після обіду на нього чекають в маєтку Блейків. Це ж треба, як несподівано… Цікаво, а граф Блейк вдома, чи знову поїхав у справах? Було б непогано. 

Всміхнувшись, барон Клемон взяв свічку і підпалив записку, а потім викинув у холодний камін. Та-а-а-к… Еленор писала, що крихітка Лорі любить вірші. Що ж, можна підібрати їй швиденько якусь збірочку.)

Лорд Домінік

Прокляття! Прокляття!  

І ще раз – прокляття! 

Це нікуди не годиться!.. 

Слуга Томас

Мій пане, не хвилюйтеся – 

Пийте чай, він же охолоне. 

Лорд Домінік

Чай... Пф-ф-ф... Міцнішого б чогось!

Слуга Томас

Не раджу: завтра важливий день.

Лорд Домінік

Та знаю я, знаю... Прокляття!

(Вже більше години барон Клемон сидів у родинній бібліотеці, намагаючись «швиденько» підібрати якусь збірочку віршів для юної вихованки графині Блейк. Зараз, дивлячись на чималеньку купку різних за розміром книжок на столі перед собою, Домінік зрозумів, що зробив помилку, коли прочитав віршик з першої ліпшої збірки. А треба було просто взяти і все! Один вірш здався надто відвертим, інший – не зрозумілий... Той – надто довгий, цей – сентиментальний… Прокляття! Прокляття! І знову – прокляття! Та ну його все!.. Хотілося просто справити хороше враження на юну леді. До того ж, як зрозумів барон, цю «гру» Еленор запланувала на довго. Про-кля-ття! В цю мить, Домінік Клемон злився навіть на графиню і якби Томас вчасно не заспокоїв його, то він взагалі вирішив би завтра нікуди не їхати)

Слуга Томас

Мій пане, не тривожтесь так!  

Я певен, вже тому зрадіє юна леді, 

Що особисто Ви їй вручите дарунок. 

І хай про що будуть ті… кляті вірші – 

Для неї вони вже є найцінніші! 

Лорд Домінік

А й справді, що я розходився 

Й без будь-яких причин – 

Так люто розізлився? 

І все ж, я би хотів… 

Щоб хоч рядочком зачепив. 

Слуга Томас

Ну, не знаю... Може це підійде?

(І старий слуга, ховаючи посмішку, подав баронові невеличку книжечку з м’якою синьою обкладинкою. Домінік скептично глянув на нього, але все ж розгорнув)