Частина ІІ

(Освітлений сотнями свічок зал був заповнений людьми. Приємна і легка музика гармонійно поєднувалася з барвами та ароматами живих квітів, створюючи романтичну та невимушену атмосферу. Коли граф і графиня Блейк прибули на бал, гості вже почали розважатися. В центрі залу танцювало з десяток пар, тісними групками щось обговорювали дами, сперечалися чоловіки. Всюди снували слуги, пропонуючи гостям напої та легкі частування. 

Тільки ввійшовши, Еленор відразу почала виглядати поміж гостей високу і статну постать Домініка. Вона розуміла, що не зможе одразу покинути чоловіка, щоб поговорити з бароном, але сподівалася щось придумати. Поки що, барона Клемона ніде не було видно, а от граф Блейк, який теж зосереджено когось виглядав, раптом звернувся до дружини)

Граф Аластер

Моя люба, Ви вже мені пробачте, 

Та он потрібні мені люди. 

Я ненадовго Вас покину, 

Ця ж бесіда нудною для Вас буде. 

Графиня Еленор

Я розумію, ми для цього і прибули, 

Тому ідіть, та щоб про мене не забули.

Граф Аластер

До Ваших послуг буду я, 

Як доведу всі справи до кінця.

(З цими словами, граф Блейк поцілував руку дружини, вклонився і почав пробиратися до протилежного кінця залу. Еленор же знову взялася виглядати барона – не можна було гаяти ні хвилини! Ковзаючи поглядом по спинах та обличчях  джентльменів, графиня дратувалася, натикаючись на різноманітні кольорові сукні дам. Он, здається, якась леді в такій же золотистій сукні, як і вона сама! Проте Еленор навіть не встигла засмутитися з цього приводу, бо в цю мить за спиною дівчини побачила Домініка. Барон розмовляв з якимось поважним лордом в роках, але вона була впевнена, що це точно Домінік Клемон. 

Притримуючи сукню, Еленор повільно рушила до барона. Ні, вона не збиралася отак запросто підійти і почати розмову, але хотіла опинитися ближче, щоб Домінік помітив її. Коли до барона та його співрозмовника лишалося якихось кілька метрів, Еленор несподівано відчула, як чиясь тепла і вогка долоня доволі різко лягла їй на плече. Радісний, писклявий голосок змусив графиню здригнутися)

Леді Урсула

Дорога Елен, яка приємна зустріч! 

А я гадаю: ти це чи не ти? 

От і наважилася підійти! 

(Невисока, тендітна білявка років тридцяти обняла графиню, ледь не збивши її з ніг. Це була Урсула Доусон, за сумісництвом – вдова маркіза Честлі. Ця дамочка вважала себе і Еленор найкращими подругами та постійно напрошувалася в гості. Графиня розуміла, що під дружбою ховається бажання Урсули познайомитися з її братом – Ендрю Греєм, який теж овдовів багато років тому. Чомусь маркіза Честлі вважала, що славетний генерал і вона були б чудовою парою, але Еленор знала, що після смерті дружини Олівії – матері Лорейни – єдиною пристрастю брата була і залишається… військова служба! Тому, плани бідолашної Урсули з самого початку були приречені на провал, а ця зустріч зараз обернулася для самої графині справжньою катастрофою. Звільнившись від обіймів маркізи, Еленор привітно всміхнулася) 

Графиня Еленор

О, люба, тебе я не впізнала – 

Без графа нудьгувати вже почала!

Леді Урсула

Граф Аластер також приїхав? 

Хоча, звичайно, що це я кажу… 

Хіба таку красуню – відпустить він одну?

Графиня Еленор

Я дуже рада зустрічі з тобою, 

Та знаю: занудьгуєш ти зі мною. 

Я ж чоловіка маю ще знайти – 

Без нього не посмію я піти! 

Леді Урсула

Чого ти, Елен, нащо поспішати – 

Мені багато в тебе треба запитати! 

Я тут на днях влаштую бал… 

Хотіла б знати: коли приїде генерал? 

(Тут Урсула просто засипала графиню питаннями про брата, смачно приправляючи їх подробицями про те, скільки гостей буде на її балу, яка в неї буде зачіска, сукня, прикраси… Словом, Еленор у відчаї намагалася придумати, як позбутися надокучливої «подруги», та ніяка вагома причина не спадала на думку. До того ж, вдова Честлі спорожнила вже не один келих шампанського, що тільки додало їй балакучості! 

Урсула Доусон не замовкала, а в середині графині Блейк закипало роздратування, що от-от переросте у гнів. Просто там за її спиною був Домінік. Їй так багато треба йому розказати, так хочеться побути з ним хоча б хвилинку, а ця «наречена» не першої свіжості марнує такий дорогоцінний час! Еленор знову нервово оглянулася і завмерла: Домініка вже не було і хтозна, як давно він пішов. Мабуть, і не помітив її… Все! Це була – остання крапля! Роздратовано поправивши шаль, що весь час сповзала з плечей, Еленор вже хотіла доволі грубо змусити Урсулу замовкнути і дати їй нарешті спокій, як раптом побачила графа Аластера, що весело прямував до них.