Частина ІІ

(Дощ закінчився так само несподівано, як і почався. Хмари поволі розсіялися і знову виглянуло сонце. Звичне явище для весняної пори. Здавалося, кожна краплина на листі, гілочках і пелюстках квітів – прагнула спіймати промінчик сонця, щоб потім виблискувати, мов коштовне каміння. Перевдягнувшись, графиня Блейк наказала слугам підготувати все необхідне для чаювання на терасі. Лорейна охоче погодилась. Смакуючи гарячий ароматний напій, графиня пильно спостерігала за юною вихованкою, що сиділа навпроти. Після візиту барона Клемона, Лорейна стала задумливою і пригніченою, навіть сумною. Неначе дощ змив всю її радість, жвавість… Отож, графиня делікатно поцікавилася зміною настрою вихованки)

Графиня Еленор

Лорі, люба, чомусь ти зажурилась,

Немов та мокра квітка – голівка похилилась… 

Лорейна

Пробачте, тітонько, якщо Вас засмутила 

До всіх буває часом життя несправедливе. 

Графиня Еленор

Не зрозуміла. Поясни, дитино.

Лорейна

Я думаю про барона Клемона.

(При цих словах, фарфорова чашечка в руці графині помітно затремтіла. Боячись пролити чай на сукню, вона поставила чашку на різьблений столик і пильно глянула на серйозне обличчя Лорейни. Юна дівчина відвела погляд)

 Графиня Еленор

Ну... Продовжуй, я слухаю тебе.

Лорейна

Я думала… Яку ж потрібно мати силу, 

Щоб витримати стільки горя! 

Бо ж Ви сказали, що вся його родина – 

Загинула, велінням злої долі.

 Графиня Еленор

Дитя, барон Клемон – військовий, 

Тому він звик до болю.

Лорейна

Хіба можливо звикнути до болю? 

Гадаю, не під силу це нікому. 

 Графиня Еленор

Ми всі в житті звикаємо до чогось, 

Рано чи пізно – всі втрачаємо когось. 

Я звикла з часом, і твій батько – звик… 

Лорейна

Ви кажете про маму?

 Графиня Еленор

Так... І про своє дитя згадала я, 

Його я втратила давно, ти ще була мала.

Лорейна

Пробачте, я Вам смутку завдала…

Графиня Еленор

Нічого, це було давно… 

Не варто згадувати, все пройшло. 

А за барона не тривожся: 

Лорд Домінік – людина сильна й вольова, 

Він вже змирився і смакує знов життя.

Лорейна

Життя... із присмаком терпким, 

Це наче гіркі ліки запивати медом! 

Й надмір солодкого – нудоту викликає, 

Лорд Домінік… У чому втіху він шукає?

(Графиня вже починає нервувати: її дратує цікавість Лорейни. Жінка ловить себе на думці, що їй неприємно говорити з юною вихованкою про Домініка. Графиня все ж відповідає)

Графиня Еленор

Повір, із статками барона –

Утіху можна знайти будь у чому. 

Твій батько от… забувся у війні: 

На полі бою – ночі всі і дні. 

Лорд Домінік… він дуже любить коней, 

І часто бере участь в перегонах.

Лорейна

А я погано їжджу верхи…

Графиня Еленор

Тобі й не треба! Це… не личить леді.

(Дівчина всміхнулася, навмисно з підкресленою граційністю відпила чай і поставила чашку. Настрій у неї покращився і графиня теж розслабилася. Лорейна раптом різко нахилилася до тітки і дістала з її волосся маленьку бузкову квіточку)

Лорейна

Ой, тітонько, у Вас тут…  

Напевно, вітер.

Графиня Еленор