33.2. Оманливий спокій Яги 

— П’ятдесят два мільйони! І особистий брелок-артефакт, який викликає триголову пустельну кобру! — вигукнув третій, наймолодший із компанії, азартно крутячи на вказівному пальці масивний золотий перстень із печаткою смерті. — Шейху, не будь скнарою, це ж імпровізований аукціон між своїми! У нас на Сході за хорошу жінку платять чесно!

Цей маг був худющий, як єгипетська мумія. І навіть відносна молодість не рятувала його від залисин, та Єва звернула увагу передовсім на те, що його очі грізно світилися отруйно-зеленим фосфором. 

— Навіщо тобі така норовлива відьма? Вона ж тобі всю ауру в пентхаусі закоптить своєю слов'янською ворожбою! Продай її мені, я вмію приборкувати непокірних! — він дивився Таріку в очі, проте Єві здалося, що намагається вивернути навиворіт її душу.  

Вона від такого нахабства ледь не проковтнула срібну ложечку. “Приборкувати він вміє! Лиса ти інсталяція з кунсткамери!” — скажено пронеслося в її голові. Її платинове волосся зі сливово-фіолетовими пасмами знову ворухнулося від обурення. 

Та її Кощій — на секунду, наймогутніший некромант кількох світів — за стільки років не зміг не те що приборкати, а навіть просто змусити її вчасно здавати звіти про лісовий сухостій! Він щоразу виходив із її кабінету з оком, яке ще кілька днів не припиняло сіпатися, а цей висохлий пустельний гербарій збирався показати їй характер? Ну-ну, спробуй, якщо не боїшся, що твоя триголова кобра від слов'янського прокльону почне кусати сама себе за всі три хвости! 

І Яга, яка напівлежала на м’якому дизайнерському дивані з білосніжної шкіри, повільно опустила чашку, вже готуючись вставити і свої п’ять копійок у цю винятково чоловічу розмову. Зелений безалкогольний детокс-коктейль, який на смак нагадував суміш рідкого мила з селерою, ображено булькнув.

— Дріб'язковість — це гріх, панове, — пролунав раптом низький вібруючий голос із кутка, де на шовкових подушках східного покрою сидів ще один маг, який досі не втручався у те, що відбувалося.

Цей виглядав найбільш респектабельно: сивий, доглянутий, у костюмі-трійці з добротної темно-синьої тканини, поверх якого був накинутий еміратський плащ із золотою тасьмою. Його пальці тримали бурштинові вервиці, кожна намистина яких була виточена з серця древнього бурштинового духа.

— Я ставлю на кін право володіння копальнями чорних алмазів у надрах Нубійської пустелі. Плюс — особистий контракт з армією джинів-охоронців першого рангу, запечатаних у платинових посудинах. Вони виконують будь-які накази, що стосуються захисту скарбів. Таріку, подумай. Руда... е-е, тобто, така платинова красуня — це, звісно, діамант. Але мої копальні приноситимуть тобі прибуток наступні триста років, навіть якщо потойбічний ринок нафти обвалиться.

Єва слухала цей ярмарок некромарнославства, і всередині неї все холонуло від дикого шоку. Вона-то наївно вважала, що її запросили на серйозні ділові переговори, ну, або в крайньому разі — на світську бесіду з колегами по магічному ремеслу. А натомість Яга реально потрапила на середньовічний невільницький ринок, загорнутий у сучасну обгортку з джинів, копалень і нафтових мільярдів.

Дивитися на задоволену міну Таріка, який поважно крутив у руках келих і навіть не намагався припинити цей абсурд, було понад її сили. Він явно насолоджувався моментом і тим, який ажіотаж викликала його північна гостя.

Але для Єви це стало останньою краплею. Почуватися розкішним лотом, який міняють на копальні й армії духів без її на те згоди, було не просто принизливо — це було нестерпно. Фіолетові й сливові пасма в її платиновому волоссі аж заіскрилися від прихованої люті. Вона зрозуміла: якщо зараз же, образно кажучи, не спакує валізи, ці ентузіасти потойбічного бізнесу виторгують її прямо тут, на цьому шкіряному дивані.