32.2. Туга Кощія Безсмертного 

Аристарх від обурення пирхнув, а потім докірливо подивився на Кощія. 

— І ти ж не з простих смертних, які за копійки тремтять, останні гроші витрушуєш, — продовжив птах. — Ти ж у нас принциповий! Санітар лісу, їй-богу. Хто завертає з порога бідних студентів і матерів-одиначок, списуючи їм борги під виглядом технічного збою системи?

Птах хитро примружив око й легенько стукнув некроманта дзьобом по плечу:

— Твоя ж каса працює винятково за законом справедливості. Твої клієнти — це зажерливі олігархи, які заклали тобі свої душі за черговий тендер. Ти витрушуєш душі й кишені тим, хто цього реально заслужив: зажерливим чиновникам, які заклали тобі свої золоті унітази за черговий відкат, столичним відьмам-мажоркам, що поприносили родинні реліквії заради чергової порції слави в соцмережах, і магічним авторитетам, які набрали у тебе кредитів під заставу власних палаців. 

Кощій слухав і кивав, чекаючи, що ще повідомить йому його вредний фамільяр. 

— Ти буквально караєш їх за їхню ж жадібність і пиху, причому абсолютно легально й під двадцять відсотків річних! — ніяк не зупинявся птах. — Тарік зі своїми вишками просто качає нафту, а ти вершиш правосуддя над грішниками й тримаєш у страху весь тіньовий бомонд. Тож закрий свій блокнотик і не корч із себе сироту нещасного. У тебе капіталу й авторитету стільки, що ти ту пустелю разом із Таріком і його гаремом можеш під забудову викупити, просто щоб провчити цього пустельного вискочку! 

Кощій на секунду завмер. Його олівець зупинився прямо посеред складної руни. Він повільно повернув голову до ворона, кілька секунд мовчки дивився на птаха, а потім його тонкі губи повільно розпливлися в задоволеній посмішці:

— Ну... взагалі-то, якщо рахувати з відсотками за останній квартал... ти правий, пернатий. Але Гориничу карбюратор все одно треба почистити. Для престижу.

— Твій парк зміїв-гориничів, між іншим, минулого вівторка знову пробив стелю в третьому секторі й спалив річний запас лікувальної грязі, — уїдливо додав Аристарх, нахиливши голову набік і блимнувши круглим оком. — Тож замість того, щоб мірятися серверами з чоловіком, у якого криза середнього віку виражається в кількості куплених жінок, ти б краще перевірив стан своїх безсмертних активів.

Кощій лише болісно поморщився, сильніше стиснувши бідну пустельну рослину, яка під його пальцями вже почала перетворюватися на корисні копалини під високим тиском. Його чорна депресія була такою глибокою, що кришталеві люстри замку покривалися ледь помітною готичною кіптявою, а вікові павуки у кутках престольної зали сором'язливо ховали очі, не наважуючись заважати стражданням шефа.

— По-перше, у нього шістсот шістдесят п'ять дружин, що автоматично робить його не магом, а директором швейного комбінату на межі нервового зриву, — резонно зауважив Аристарх, чистячи дзьобом блискуче пір'я. — А по-друге, ти забув, кого ти туди відпустив? Це ж Яга. Наша Ягуся. Вона свого Млинцура взяла під пахву і поїхала. За дві доби вона змусить його гарем носити хустки й вимагати декретні виплати. Ти краще про свої активи подумай. Твоя Вероніка, котра юристка, вже тричі дзвонила, матеріали з конференції лежать нерозібрані, Морріган вимагає звіту по демонах, а ти закрився в Тридев’ятому і сумуєш, як першокурсник після відрахування! 

Кощій нарешті відірвав погляд від паперів, сперся на спинку стільця й важко зітхнув. Темні очі звузилися, а на губах з'явилася тонка крива усмішка.

— А я її, по-твоєму, відпускав? — з глибокою іронією процідив він, крутячи в пальцях старовинний перстень із чорним діамантом. — Яга — це ж справжнє стихійне лихо національного масштабу, Аристарху. 

— І це лихо зараз виховує Таріка… — знову не втримався ворон.