31.7. Жіночий бунт у гаремі некроманта 

Скориставшись моментом повної тиші, Єва легко зістрибнула зі столу на підлогу. Вона неквапливо підійшла до занімілих від шоку дружин, які все ще намагалися перетравити побачене, і голосно оголосила:

— Ну що, красуні, потанцювали? А тепер давайте поговоримо про серйозне. Я тут за ці дні трохи вивчила ваші умови проживання й побуту. Шістсот шістдесят п'ять жінок на одного, хай і симпатичного, некроманта, який навіть у ваш загальний сімейний чат не заходить? Та ви що, дівчата, з дуба впали чи під палючим сонцем перегрілися? У вас же тут жодних прав! Ви взагалі чули щось про профспілку? Про оплачувані відпустки? Про декретні виплати, врешті-решт? Чому ви сидите під замком у своїх ізольованих покоях і в золотих клітках, поки він свої скарби й магічну енергію на закордонних колоквіумах і симпозіумах витрачає?  

Дружини перезирнулися. Спочатку несміливо, а потім усе впевненіше. В їхніх очах спалахнув абсолютно новий, досі невідомий цим пустельним покірним красуням вогник — теплий вогонь жіночої солідарності й здорової цікавості до своїх прав. Аїша, яка ще хвилину тому хотіла втопити Єву в басейні, раптом першою повільно кивнула, глибоко замислившись над заманливим словом “декретні”. 

Коли за кілька годин виснажений і морально знищений сьогоднішніми подіями Тарік аль-Мансур нарешті повернувся у свою парадну залу, сподіваючись бодай на спокійну романтичну вечерю (і, бажано, тарілочку того самого борщу), його зустріла картина, від якої весь його прагматичний розум остаточно заблокувався.

Посеред зали величезним строкатим і дуже гомінким натовпом зібралися всі його шістсот шістдесят п'ять дружин. Проте їхній вигляд змінився кардинально: замість напівпрозорих шовкових абаїв і коштовних чадр на багатьох із них були хвацько пов'язані яскраві хустки на західний манер, з кумедними вушками на маківці. У руках жінки тримали поспіхом розгорнуті дорогі пергаментні сувої й шматки золотого шовку з виведеними на них вимогами: “Вимагаємо підписання шлюбних угод!” “Ні цілодобовому чергуванню у спальні шейха!” “Шістсот шістдесят шоста вакансія скасована!” “Свободу Фатімі від обов’язкових танців живота!” (останній сувій Фатіма тримала особливо гордо, мрійливо згадуючи зелені вуса дніпровського підприємця). 

На чолі цього грізного, озброєного жіночою люттю бунту, по-господарськи вмостившись на столі з ногами, сиділа Єва. У руках вона тримала великий жовто-блакитний мегафон, який якраз перед цим технічно реквізувала у палацової служби безпеки. Поруч на оксамитовій подушці розвалився Млинцур, який задоволено жував запечене куряче стегно і лінивою лапою підмальовував червоною помадою чергове гасло на плакаті молодшої дружини.

— О, з'явився, експлуататор пустельний! — голосно й тріскуче оголосила Єва в мегафон, від чого у бідного Таріка заклало вуха, а золота люстра над головою жалібно задзвеніла. — Підходь ближче, шановний, не бійся. Будемо зачитувати офіційний протокол вимог нашої новоствореної жіночої профспілки “Яга і сестри”. Записуй першим пунктом: нормований робочий день для дружин і повний соцпакет!

…Ближче до ночі, коли розлючені дружини, отримавши тверді обіцянки про складання перших у їхньому житті чесних контрактів і щотижневі вихідні, нарешті розійшлися по своїх покоях (а Фатіма потайки побігла до басейну кидати водянику сушену рибу під солодке шепотіння очерету), у пентхаусі залишилися тільки троє: Єва, Тарік і кіт.