31.6. “Ой, підманула, підвелааа…” 

Дружина некроманта кинула різкий погляд назад, і в той же момент триста молодших дружин синхронно рушили вперед. Зала наповнилася ритмічним чарівним передзвоном крихітних сагат на їхніх пальцях і низьким гулом пустельних барабанів. Дівчата почали граційно і неймовірно синхронно рухатися навколо палаючого столу, згинаючись у пластичних, неможливих для звичайної людини позах. Вони рухалися так швидко й витончено, що від їхніх стегон і талій у повітрі замиготіли ілюзорні нанониточки — тонкі золотаві лінії пустельної магії, які спліталися у гіпнотичні візерунки, здатні позбавити розуму будь-якого чоловіка.

Це було видовище на стику древнього чаклунства й високих технологій гарему, і заколотниці переможно дивилися на Єву, очікуючи на її ганебний відступ.

Млинцур примружив очі, оцінюючи амплітуду коливань стегон дружини номер дванадцять, і тихо шепнув Єві: 

— Ех, відьмо, дівчата дають жару в прямому сенсі. Дивись, як стегнами виписують, у мене аж… кгм… перегрівається. Ну що, покажемо їм наш, рідний хіп-хоп чи одразу дістанемо козирі? 

Єва спокійно подивилася на цю витончену пластику, демонстративно позіхнула, прикривши рот долонею, поправила свій капелюх, який вона носила тут, щоб не напекло в голову, і зневажливо хмикнула:

— Слабенько, дівчата. Пластика хороша, розтяжка теж непогана, але вогню — справжнього, пекучого вогню — у вас немає. Суцільна ілюзія й проєктори. Дивіться, як треба, поки я добра й безплатно майстер-класи проводжу.

Вона витонченим рухом скинула туфлі, розім'яла плечі, змахнула руками й одним легким, майже невагомим стрибком заскочила прямо на розпечену до червоного сталеву стільницю.

Дружини синхронно зойкнули, очікуючи почути шипіння обпаленої шкіри, але замість цього її босі ноги, захищені древньою силою київських земель і росою з Лисої гори, вибили такий потужний шалений перший такт, що вся мармурова підлога під столом загрозливо здригнулася.

Єва пішла в такий дикий відьомський нестримний гопак, що навколо неї миттєво піднявся справжній вихор зі смарагдових іскор і сухого листя. Кожен удар її п'яти по розпеченому металу вибивав звуки, схожі на розкоти весняної грози над Дніпром. Це був не просто танець — це був чистий первісний ритуал сили.

Звукова хвиля від її притупів виявилася настільки потужною, що на трьох поверхах “Некро-Тауера” з оглушливим кришталевим дзвоном одночасно вилетіли всі панорамні шибки. У кімнату миттєво увірвався гарячий вітер пустелі, закрутивши фіранки, а збожеволіла розумна серверна система Таріка, яка й так ледве дихала після борщу, остаточно зламала власні протоколи безпеки й на повну гучність видала в ефір через усі динаміки:

“Ой, підманула, підвела-а-а-а…”

Дружини Таріка стояли з розкритими ротами, повністю паралізовані й зачаровані цією дикою енергією північної відьми. Жодна нанониточка пустельної магії не встояла перед цією лавиною чужої харизми.

Коли Єва з ефектним фінальним притупом закінчила танець, здійнявши в повітря останній сніп зелених іскор, на порозі зали з'явився Тарік власною персоною, який, здається, уже повністю забув, навіщо він насправді привіз сюди цю скажену відьму, яка збаламутила йому все на світі.

Він розгублено дивився на зруйновані вікна, крізь які світилися далекі пустельні зорі, на іскри, що повільно гасли в повітрі, й на Єву, яка стояла посеред розпеченого столу з розпущеним волоссям і гаряче дихала. У його темних некромантських очах палахкотіло таке шалене, безпорадне й абсолютно безтямне кохання, що він навіть побоявся підійти ближче. 

Шейх просто застиг на місці, боячись зробити бодай крок, аби остаточно не спопелити залишки своєї залізної волі й холодного прагматичного розуму перед цією неймовірною жінкою.