31.4. Тріумфальна поява водяника 

— Ну що, відьмочко, поплаваємо? — злорадно прошепотіла собі під ніс Аїша, готуючись випустити закляття прямо в оголену спину Єви.

— Ну давай, підходь ближче до води, північна вороно! — єхидно піддражнила її Фатіма, нетерпляче тупнувши ногою. 

— Вороно? — перепитала Єва, обвівши суперницю оцінюючим поглядом з голови до п'ят. — Мила моя, я — спадкова відьма свого краю. І якщо я захочу полетіти, то мені знадобиться хіба що моя ступа чи мітла, а от тобі для польоту в басейн зараз вистачить і одного мого слова. Так що закрила дзьоба й дивись сюди.

Вона спокійно підійшла до самого краю, оцінила масштаб магічного фіолетового випаровування й ліниво зітхнула:

— Боже, ну які ж ви передбачувані. Судоми? Серйозно? У нас на Дніпрі підлітків таким у третьому класі лякають, коли вони без дозволу батьків на глибочінь лізуть. Ну що ж, раз ви так наполегливо хочете водної стихії...

Вона озирнулася на двері, куди якраз діловито шмигнув Млинцур, тримаючи під пахвою свій надувний круг із рожевими поні.

— Млинцуре, підключай міст. Гукаємо нашого, рідного. З місцевим асортиментом у вас явно проблеми.

Кіт миттєво зорієнтувався: підскочив, тицьнув лапою в екран свого старенького смартфона й авторитетно нявкнув:

— Точку доступу відкрито, Єво! Швидкісний магічний VPN з київським сервером працює без збоїв. Качай!

Відьма склала пальці в особливий хитромудрий вузол, дуже схожий на нашу звичайну дулю, тричі тупнула босою ногою по мармуру й голосно промовила:

— З води річкової, з твані дніпровської, прийди, водянику, розжени тугу пустельну!

У ту ж мить булькаюча дорога есенція чорного лотоса в басейні раптом зашипіла й закрутилася шаленим виром. Магічна фіолетова пара миттєво зблідла, перетворившись на звичайний річковий туман із густим запахом гнилого очерету. А з самої глибини елітного басейну, з гучним і соковитим звуком “Плюуух!”, на поверхню виринуло щось незрозуміле, зелене, вкрите річковим мулом, лататтям і з вусами, з яких стікала каламутна вода. 

Це був водяник. Той самий, який займається бізнесом і має мережу власних елітних автомийок у її місті. Він ошелешено кліпнув своїми круглими, як у сома, очима, поправив на руці дорогий водонепроникний годинник, змахнув із плеча пучок імпортного латаття і здивовано подивився на Єву.

— Тю-ю-юуу... Оце так логістика, — поважно пробасив річковий дух, поправляючи комір мокрого, але явно брендового халата, який миттєво матеріалізувався на його зелених плечах. — Явдохо, шановна! Я ж тільки-но на терасі приліг, бізнес-план на новий сезон затверджував у Гідропарку! А тут — бабах, ваш терміновий виклик по магічному каналу, і я вже в якомусь золотому хамамі. Вода — не за ДСТУ, гаряча, ще й хімікатами якимись парфумерними тхне, мої мийні станції за таке б ліцензії позбавили. І головне — де моє елітне крафтове пиво, яке ви обіцяли закрити за минулу послугу?

Він склав руки на солідному пузі, перевів погляд на дівчат і діловито примружився:

— А це що за персонал у марлі навколо стоїть? Конкуренти клієнтів відбивають чи у вас тут корпоратив поза чергою?

Дружини некроманта з вереском кинулися назад. Пустельні духи, яких вони так старанно викликали, просто розчинилися в повітрі, не витримавши справжнього запаху дніпровської твані, мулу й бадьорого річкового вітерцю.