31.3. Зона відпочинку з басейном 

Шейх повільно підвівся з-за столу. Його очі стали абсолютно круглими, а воля, загартована сталевою дисципліною некромантії й крижаними закляттями смерті, почала танути, як лід під київським сонцем. Величний пустельний володар потойбіччя, забувши про весь свій королівський етикет і ледь не наступаючи на поли власної кандури, просто побрів на цей запаморочливий запах свіжого борщу й підсмаженого сала. 

Він з'явився на порозі кухні якраз у той момент, коли Єва, підкотивши рукави, кришила прямо в каструлю свіжу зелень. За спиною шейха вже товпилися шоковані дружини, які ніколи не бачили свого повелителя в такому… гмм… розібраному стані.

— Єво... — пролепетав Тарік, простягаючи руки вперед, наче сновида. — Що це за магія? Мої потойбічні бар'єри... вони руйнуються. Дай мені... дай мені цієї червоної юшки. Я віддам тобі весь свій архів. Я віддам тобі третину нафтових вишок. Тільки дай хоч однесеньку ложку скуштувати... 

— Бач, як прикрутило, — хмикнула Єва, демонстративно помішуючи борщ великим ополоником. — Оце тобі, хабібі, не суфле з лотосом тріскати. Це наша, справжня відповідь на твої некропривороти. Хочеш борщу? Ставай у чергу, тут он твої дівчата теж голодні стоять. 

Аїша, бачачи, що ситуація остаточно виходить із-під контролю, а їхній могутній шейх готовий на колінах повзати за чужинкою з порожньою тарілкою, зрозуміла: діяти треба негайно. Без свого важкого чавунного товкача і без гарячої каструлі в руках ця київська заброда — звичайна собі жінка, хоч і по-своєму гарна. А де відьма точно залишить свій реманент? Правильно, в СПА, куди вона нарешті вирішила піти, щоб змити з себе віковий пил гробниці.

— Дівчата, за мною! — скомандувала Аїша, перехоплюючи ініціативу. — Підстережемо її в басейні. Там ми швидко позбавимо цю нахабу сили й відправимо назад у її дикий ліс!

…Зона відпочинку гарему з велетенським басейном із грозового мармуру зустріла Єву густою парою від есенції чорного лотоса й мірри. Скинувши важкий кардиган і нарешті відклавши вбік вірну чавунну ступку з товкачиком, відьма розслаблено вмостилася на теплому мармуровому бортику, опустивши ноги у бірюзову воду. Поруч, на м'якому шовковому рушнику, розвалився Млинцур, уважно роздивляючись усе навкруги. Кіт уже встиг начепити дитячі надувні нарукавники з малюнками рожевих поні (і де він їх тільки взяв?!) і ліниво сьорбав через соломинку черговий безалкогольний коктейль, який йому принесла залякана молодша прислуга.

Здавалося, настала довгоочікувана ідилія. Проте тиша була оманливою.

Крізь густу запашну пару, наче примари, почали проступати силуети. Дружини некроманта — ті, котрим не поталанило брати участь у шоу, й вони вважали себе обділеними, — безшумно оточували воду, вишиковуючись півколом із максимально войовничим виглядом. Цього разу в їхніх руках не було підносів із солодощами чи кави — лише темні амулети й злий вогонь в очах.

Аїша, ховаючись за масивною колоною з різьбленого пісковика, гарячково шепотіла древнє закляття суховію. Вона збирала в кулаці згусток темної потойбічної енергії, що пульсувала гнилим фіолетовим світлом. План заколотниць був простий і підступний: наслати на відьму-чужинку духа судом, який миттєво скує її рухи й затягне на саме дно глибокого басейну, де магія води остаточно заблокує її рідні чари.